Мета: формувати в учнів почуття патріотизму, любов до свого народу, його історії та героїчного минулого; формувати й розвивати мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку й дітей війни; виховувати громадянські почуття, соціальну активність та відповідальність.

Хід заходу

Ведуча

Є обеліски, плити і колони.

І урочисті квіти роковин.

І хто ми є? Усім усі мільйони,

А хтось комусь однісінький один.

Тебе немає. Але є мій спомин.

І не згадаю, ні, я спом’яну.

І спом’яну, і пом’яну.

І ще раз війни прокляну.

(Ліна Костенко)

Лунають дзвони… На фоні пісні «Степом, степом…» учениця читає вірш.

Учениця

В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зустрічаєм свято —
Перемоги радісної день.

Ведучий. А пам’ять народу все зберігає… Наш сьогоднішній захід ― це Година пам’яті. Година-нагадування. Година-спогад...

Ведуча. Сьогодні ми ще раз переглянемо сторінку історії, яка і через роки поломеніє кров’ю. Ми спробуємо душею доторкнутися до великого подвигу нашого народу.

Окреслюючи перспективи майбутнього, ми повинні вдивлятися в минуле, черпати з нього той безцінний скарб, що не дасть загубити головне, розчинитися серед дрібних проблем. Спробуймо поставити себе на місце наших хоробрих прадідів, які ціною свого життя захистили Батьківщину, і дамо собі відповідь на питання: чи зміг би я?

Ведучий. Молоде покоління має знати та пам’ятати героїчне минуле своєї країни.

Минуло понад 70 років відтоді, як закінчилася найкривавіша в історії людства війна.

Кожне життя безцінне. Убивство людьми одне одного ніколи не може бути виправдане!!! «Смерть мільйонів — це лише статистика, а смерть кожної людини з цього мільйону — трагедія».

На фоні музики чутно щебетання птахів, шелест листя на деревах, спів солов’я.

1-й учень. 22 червня 1945 року… Того пам’ятного літнього ранку рожевий світанок пив росу із трав і замріяно слухав останні звуки гармоніки в сільському клубі. Випускники 1941 танцювали свій останній шкільний вальс. Через декілька хвилин, рівно о 4 годині ранку, їх поглине кривавий вихор Другої Світової війни, яка триватиме 1418 днів і ночей.

2-й учень

Війна назустріч молодому дню
Із гуркотом, із брязкотом котилась,
Лавиною металу і вогню
На нашу землю й долю навалилась.

3-й учень

Тремтять гармати. Б’є на сполох дзвін.
Залізні круки вилітають з хмари.
Горить Вкраїна з чотирьох  сторін
І на чужинців просить з неба кари.

Синів, дочок благає: «Захистіть!»
Страждає в муках Україна мила.
І піднімається з глибин століть
Непоборима, нездоланна сила.

Ведучий. На території України війна не припинялася 1225 днів і ночей — з 22 червня 1941 р.  до 28 жовтня 1944 р. По всій території України точилися кровопролитні бої, більш ніж у 100 населених пунктах бої були особливо запеклими. Саме в Україні вирішувалася доля Другої світової війни  в Європі.

Ведуча. Фашисти намагалися зруйнувати все створене розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити із самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити на рабів.

4-й учень. Окупаційна влада запроваджувала новий порядок: улаштовували тюрми і табори, у яких жорстоко й бездушно знущалися над нашими людьми. Розпочалися масові розстріли мирних жителів.

5-й учень. Загарбники нещадно грабували Україну. Мільйони юнаків і дівчат віком від 14 до 18 років було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Для винищення населення на території України було влаштовано 150 концтаборів. Сотні тисяч людей вивезено до так званих «фабрик смерті» — концтаборів Освенціму, Майданека, Бухенвальду.

6-й учень. Сорок перший. Найважчий. Найгірший. Той, що зруйнував мирне життя.

На захист Батьківщини піднявся весь народ.

7-й учень. У ті дні багато людей залишили свої домівки, близьких і дорогих серцю людей.

8-й учень

На фронт рушав воєнний ешелон,

І тужний плач летів услід за нами.

В кишені був у мене медальйон

З адресою заплаканої мами.

Душа щеміла після розтавань,

Мов краяли її дошкульно леза.

Мелодію тривог і сподівань

Вистукували рейки і колеса.

Ведуча. Є герої, відомі всім, є герої маловідомі, а є взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність вимірюються не популярністю. Про це ніхто з героїв у ті моменти й не згадував. Просто вони знали й завжди собі повторювали: «Якщо не я, так хто ж…» І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини солдати здійснювали неймовірні подвиги.

9-й учень

Схилися над могилами солдатів

За Батьківщину у боях вмирали
Однаково — дорослі і малі...
За довгі роки ще не розшукали
Усіх могил солдатських на землі.

Розкидані вони у чистім полі,
Десь при дорозі, у розмай-траві...
Могил отих не обминай ніколи:
Поховані у них — для нас живі!

Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,
Їм не судилось весен стрічати,
Тих, що стрічаєш ти після війни.

Там сплять твої ровесники-орлята:
Тепер уже були б із них орли!
Схилися ж над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли.

М. Познанська

Ведучий. Високу ціну заплатила Україна за Перемогу та визволення Європи від фашизму. А ще слід додати мільйони інвалідів, удів, сиріт, скалічені людські душі, зламані долі...

10-й учень. Герої… Вони вмирали за Батьківщину у смертельному вирі боїв. У партизанських нерівних сутичках із карателями. У катівнях гестапо. У рідних хатах, охоплених вогнем. У річках і морях. Ми не все знаємо про них. Ще не всіх названо поіменно.

Ведуча. Сьогодні ми звертаємося до історії, щоб зачерпнути сил із джерел стійкості та нескореності.

Ведучий. У період з 1941 р. до 1945 р. Україна направила до збройних сил 7 млн людей. Кожен другий з них загинув. Воїни українці з честю виконали свій військовий обов’язок, зробили вагомий внесок у звільнення європейських народів від фашизму.

11-й учень

Ми — діти війни

Ми — діти війни!
Це гатили по нас розривними!
І месери в полі ганялись
За нами, малими.
Це ми вибирали підмерзлу картоплю на мінах.
Ми — діти війни,
І оцим уже в світі єдині.
Найстарші із нас
Заміняли батьків за верстатом.
І пайкою хліба ділилися з матір’ю й братом.
Сирени тривог
Голосили над нами ночами.
Ми інколи й нині безсонно зорю зустрічаєм.
Ми мріяли теплого хліба наїстися вволю!
Рядки фронтових повідомлень
Лишились між нами паролем.
Ми — діти війни —
Вже туристами їздим в Європу,
Та сьомим чуттям
Там знаходим солдатські окопи!
Це в нас, золотушних,
Відчайно пробилися крила —
Ми з космосом перші на рівних заговорили!
Ми — діти війни!
Перемоги великої діти!
До воєн зненавистю всі ми начинені, мов динамітом!
Спитайте ви нас:
Коли світ оцей білий зродився?
Назвем сорок п’ятий!
І знайте: ніхто з нас не помилився!

Ю. Сердюк

Інсценування

На фоні пісні у виконанні Л. Зикіної «Арія матері» (початок) виходять дві учениці, на головах у них чорні хустки.

1-ша мати

Помилуй його, куле, обмини…
Невже тобі так хочеться убити?
Він молодий, не має ще жони,
Лиш Батьківщину вміє він любити.

Та батька, матір… Батько на війні —
Обом повоювати довелося…
Ти пролети, свинцева, по стерні,
Зітни при стежці сонях чи колосся.

Ну зачекай… Помилуй… Він іще
Зустріне у житті свою кохану.
Не обминеш, то розсічи плече,
Він у шпиталі вигоїть ту рану…

А куля пролетіла навпрошки,
Не слухала вмовлянь моїх, проклята,
І в саме серце влучила-таки
Ще юного, безвусого солдата.

2-га мати

Посміхнувся поштар винувато,
Що сказати мені він не знає,
Не приніс знов листа від солдата,
Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,
Хоч дорослий, мені ти — дитина.
Повертайся додому скоріше,
Дорогенький, хороший мій, сину.

Мені часто ти снишся ночами,
А прокинулась — тебе вже не бачу.
Подивлюсь на портрет твій, і часто,
Щоб ніхто не помітив, плачу.

Знаєш, синку, мені 38,
Я бадьора, зовсім не хворію.
Все гаразд у нас дома, та тільки
Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,
Ти пиши, щоб душа не боліла,
Щоб діждалась тебе молодою.
І чорнява була, а не біла…

 

Ведуча. У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадянин. Хто візьметься підрахувати, скільки вони могли б зробити і скільки б пізнали радісних хвилин…

12-й учень

Безіменні! О ні! Кожен має ім’я!
Обеліски в безсмертя підносить земля,
А над ними вогонь вічним сяйвом горить.
І його не згасить, не згасить, не згасить!!!

В ньому біль наш, і рать, і вічна любов,
України коханої кров.

13-й учень

Натягнуті нерви, мов тятива,
Пронизує пам'ять скорбота прощання…
І сумно згасає і тяжко сплива
Хвилина мовчання.

Звуки метронома. Хвилина мовчання.

На сцену виходить учень у солдатській формі.

Солдат. День 9 травня 1945 року знає весь світ. Ми йшли до тебе, Перемого, довгих 4 роки. І коли прийшли — були вражені. Тихо! Як тихо стало на землі! Лише співають  солов’ї, та проростає крізь руїни трава. Швидше додому! Прощавайте ті, хто не дожив до Перемоги! Ми пам’ятаємо вас.

Ведуча.  Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам’ять тих літ. Як свідок грізних років і переможних боїв вона живе у суворому монументі, пильно дивиться на нас у залах музеїв і зі сторінок книг; її, мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

Ведучий. У цей світлий травневий день, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, ми зібралися, щоб віддати данину пам’яті тим, хто не повернувся з поля бою, та схилити голови перед мужністю і стійкістю наших прадідів-дідів, які зберегли мир на нашій згорьованій землі.

14-й учень. Святістю братських могил, сивим волоссям удів, сиріт, ветеранів, радістю Перемоги клянемося бути достойними ваших подвигів.

15-й учень. Нам є що взяти від вашого покоління. Це совість, порядність, честь, обов’язок, патріотизм. Прості, але надто вагомі поняття, що ніколи не старіють.

16-й учень. Усіх закликаємо: будьте мудрими, нехай добром наповняться ваші серця, нехай жоден із вас не заподіє людям злого, нехай кожен знайде в себе сили відповісти на зло добром, бо інколи люди навіть не знають, що вони коять.

17-й учень. Боже, заради життя на землі збережи своїх дітей, пошли на нашу рідну землю мир і спокій!

Звучить пісня «Боже, Україну збережи».

Ведучий. Світла пам’ять про всіх полеглих у кровопролитних битвах, загиблих у підпіллі, на окупованій території та на чужині — у концтаборах і на каторжних роботах — завжди житиме в наших серцях.

Ведуча. Низько вклоняємося та висловлюємо щиру вдячність ветеранам війни за величний бойовий і трудовий подвиг. Слава визволителям України!

 

 

За матеріалами : Т. Д. Руденко, бібліотекар гімназії № 9, м. Кропивницький. Журнал «Шкільний бібліотекар» № 4 (2015)