Сьогодні ми не святкуємо. Ми згадуємо, усвідомлюємо, дякуємо.

Війна — чи не найбільша катастрофа з-поміж усіх, що може зазнати людина,— відкрила перед нами не тільки безодні страху, болю та відчаю, оголила не тільки безжалісну крихкість життя, але й висвітлила, ніби спалахом, найголовніше. Те, що робить нас собою. Те, за що ми боремося. Наші коди. Наші цінності.
Ми українці. Добре відчули це ті, хто опинилися в окупації. І ті, хто опинилися за кордоном, на чужині. Ми українці — у Харкові, Маріуполі, Херсоні, Одесі, Варшаві, Берліні. Понад усе ми хочемо зберегти свою країну, говорити своєю мовою, жити на своїй землі.

Ми прагнемо свободи. Саме зараз ми відчули глибинний зв’язок з усіма поколіннями українців, які завзято виборювали цю свободу протягом усієї нашої історії. Слова Шевченка та пісня січових стрільців зазвучали на цій війні наново, об’єднавши нас із нашими предками у справі відстоювання свободи. Це війна за свободу стала війною національної гідності проти імперських амбіцій, культури — проти невігластва та варварства, вільного духу — проти рабського приниження, громадянської свідомості — проти тоталітаризму.

Ми єдині. Коли прийшла біда, коли хвилі людей, знесилених та розгублених, покотились на Захід, коли хвилі допомоги покотились на Схід, коли одні прихищали і годували, інші плели сітки та набивали піском мішки, а треті продовжували працювати над рукописами, коли з усіх месенджерів, з усіх куточків світу до нас неслось стривожене «Як ви?», коли далекі стали близькими й рідними, тоді ми зрозуміли, що таке єдність.

Ми стійкі. Ми навчались бути стійкими. У бомбосховищах, в темряві евакуаційних потягів з дітьми на руках, у притулках та чужих квартирах ми продовжували жити, працювати, допомагати. Як казав хтось: «Коли не можеш йти, просто переставляй ноги». Ми переставляли ноги, крок за кроком рухаючись у напрямку майбутнього, у якому ми уявляли наших читачів — учительку, допитливу дитинку, турботливу маму. Коли світ розпадається на шматки, потрібен сенс, мета, заради яких ти маєш підвестися та йти далі. Мрії про майбутні книги, про країну, яка відродиться із попелу та повернеться до читання, зміцнювали та загартовували нашу стійкість.

Сьогодні ми дякуємо.

Ми дякуємо нашим читачам — за те, що підтримували нас всі ці роки і, особливо, у найважчі дні війни. Кожен ваш лайк, сердечко і кожне слово в коментарях, які ми жадібно читали під вибухи бомб, ставали нагадуванням про те, що ми не одинокі, ми живі, ми існуємо . Кожне ваше замовлення рятувало наші книжки від загрози спалахування на складі. Кожна ваша гривня йшла до скарбнички зарплат та податків на ЗСУ.
Ми дякуємо нашим авторам. Усім, хто створював протягом 20 років потужний контент «Основи». І тим, хто ковтаючи сльози, продовжував роботу над рукописами під час війни, з вірою, що все знадобиться, що ми встоїмо, і нові книги будуть потрібні українцям, як і раніше.

Ми дякуємо нашим клієнтам — за партнерство, довіру та доброчесні відносини у справі просування та розповсюдження української книги. Після війни нам ще розбудовувати нашу галузь, звільнену від засилля російських видавців.

Ми дякуємо українському вчительству.

Саме вчителі 20 років тому народили «Основу». Саме педагогам присвятили вони свою працю. Купка завзятих й талановитих учителів створила дійсно практичні та демократичні видання для своїх колег. Понад 100 тисяч педагогів у країні, що на той час не мала розвинутого інтернету, отримували зі сторінок журналів «Основи» нові ідеї, досвід, натхнення, з ними навчались і працювали.

І саме вчитель стоїть сьогодні на захисті української освіти, саме під його впливом формується, виростає світогляд молодого покоління, саме вчительське слово і книга закладають культурну базу людини — майбутнього громадянина. Тож будемо гідними нашій місії — сприяти освіті, розвитку й вихованню дітей.

Моя особиста подяка — команді «Основи».

Мої дорогі основ’яни! 20 років — це насправді багато. За цей час ми стали справжньою родиною. Разом ми зазнавали горе, відчували радість, мали втрати і здобутки. Разом ми долали кризи, опановували реформи, започатковували нові проєкти. Разом ми переживаємо зараз найважче випробування — війну. Сьогодні мені здається, що разом ми можемо все!

Я захоплююсь тим, як ви вмієте працювати — чесно, відповідально, самовіддано. Тим, як ви вмієте перетворювати найскладніші завдання в зрозумілий, чіткий план. Як ви вмієте жартувати та співати, вибухати ідеями та втілювати їх у життя. Як просто та буденно ви робите великі речі. Я дякую вам за ці 20 років щастя, співробітництва, дружби! Мені здається, що ми зробили багато чого корисного у цьому світі, чим можемо сьогодні втішатися.

Що таке «Основа»?

Це бренд для десятків тисяч освітян України. Це спільнота людей, які знають школу та люблять її, для яких освіта — це не гасла, а щоденна робота і просто життя. Це мільйони сторінок і терабайти інформації. Це успішна бізнес-історія або легенда про те, як звичайні люди створюють надзвичайні речі, коли мають творчу свободу, віру в себе та велику ідею.

З Днем народження, «Осново»! Чекаємо на зустріч у нашому домі. Чекаємо на Перемогу!

З повагою
Інна Гришина, директорка ВГ Основа