Ми закінчили НУШ! Вітаю!!! Разом із вами, шановні автори, маємо право отримати «Свідоцтво досягнень», у якому, я впевнена, навпроти будь-яких рядків з переліком знань, умінь і навичок у комірці оцінювання стоятиме один рівень – ВИСОКИЙ. Бо саме завдяки вам, вашій копіткій творчій праці у пілотних та звичайних класах НУШ, вашому новітньому досвіду та вашій сміливості тисячі українських педагогів отримали безцінну допомогу: розробки уроків за всіма курсами 1-4 класів у форматі серії «Мій конспект». Ми були першими в Україні, хто випустив друком хіти продажів: «Ранкові зустрічі» та «Тематичні дні». Ми працювали навіть не за кольоровими, а за чорно-білими макетами майбутніх підручників, а потім вносили виправлення у розробки після оприлюднення остаточних версій. Ми очікували виходу робочих зошитів, бо не могли розробити конспекти без них, та швидко придбавали їх у харківських книгарнях, щоб надіслати авторові Новою поштою – терміново, аби встигнути до вересня з першим семестром або січня – з другим… Ми працювали в умовах карантину, дистанційно, обговорюючи нові ідеї онлайн, роздруковуючи матеріали на домашніх принтерах та зустрічаючись з коректорами та спеціалістами з набору в метро і просто неба…


Орієнтовно так я планувала почати звернення до всіх освітян-основ’ян. Планувала… До 24 лютого 2022 року. Я хотіла писати про МИР. А вимушена – про ВІЙНУ.

Сьогодні всі ми опинилися у новій реальності. І повинні розуміти: повернення у 23 лютого вже не буде. Ніколи. Навіть, коли на нашу землю прийде мир.

Ми планували «закрити гештальт» – п’ятиріччя НУШ: готуючись до нового 2022-2023 навчального року, випустити друком всі МК для 4-го класу – і відсвяткувати у липні 20-й день народження «Основи».

Але… за останні три місяці у нашому лексиконі буденними стали поняття «біженець», «внутрішньо переміщена особа», «тимчасово окупована територія», «гуманітарна допомога» та ін., що стосуються більшості з нас – працівників видавництва та авторів. Тож маємо «закривати гештальт» інакше, зважаючи на реалії. До речі, цей вислів означає опрацювання минулого та можливість спрямувати його у власній свідомості, тобто провести серйозну роботу над собою, що врешті-решт має призвести до змін у ставленні до оточення, обставин, самого себе. Це робота з травмою, непростий та неприємний процес.

У перекладі з німецької «гештальт» – завершена форма, цілісність.

Отже, об’єднуємо в одне ціле всі таланти, бажання, мрії та можливості всіх основ’ян (пам’ятаючи, що минуле ми повинні опрацювати, а не повернутися до нього, бо це неможливо). Ми маємо просто завершити почате. Щоб потім почати нове.

І закриваємо! Разом. У цілісності. Бо у нас та в самих нас є ОСНОВА.

Де б ми і ви зараз не опинилися, у якій би формі – паперовій чи електронній – не виходили наші посібники, вони виходитимуть. Робота рятує. Мета веде вперед. Гарні краєвиди лікують. Рідні обіймають та зігрівають. Добрі люди допомагають. Кожний новий день – маленьке життя. Кожна людина, якщо вона робить щось чесне й добре, - герой чи героїня. І ви, шановні автори, доводите це щодня. І складеними у непростих умовах рукописами, і добрими словами, і гарними фотографіями краєвидів у нових для вас місцях проживання…
Моє наступне звернення до вас обов’язково буде про МИР.

А це хочу завершити словами листування з нашою авторкою з Рівненщини напередодні жіночого свята. Адже майже всі наші авторки, редакторки, коректори, менеджери – чарівні жінки. Та й «Основа» – жіночого роду…

Вірю, пані Юліє, що з Вами все добре! Вірю, що Ваші очі бачать Ваших рідних! Вірю, що Ваше серце щасливе від того, що найрідніші живі! Це найголовніше. Харків’яни переживають найстрашніші часи, втрачають матеріальні цінності… Та все відбудується і буде ще краще! (Вчора Рівненщина відправила гуманітарну допомогу для Харкова.)

Цей урок, який дописувала, я не забуду ніколи. Руки не слухались, очі не бачили букв через сльози. Я щодня сідала до роботи і спроможна була писати по декілька рядків! Дала собі вказівку сьогодні завершити, щоб завершилась війна. Щоб так було, як у казці Івана Франка «Фарбований лис»: «фарба змилася» і загарбника не стало!

Ми, освітяни, робимо мирну справу! Мирну, але потужну справу! Я завжди вірила у МУДРІСТЬ СЛОВА. Але тільки тепер я дуже добре усвідомила і повірила у СИЛУ СЛОВА!

У вчителів України дуже цінна зброя для майбутнього – СЛОВО! СЛОВО ПРАВДИ, ВІРИ і ЖИТТЯ!

Мене навчив батько, і я щоденно це повторюю: хто б ти не був, у якій країні ти б не жив – не плюй на землю, по якій ходиш, не зраджуй країну, у якій живеш! Якщо втратимо цінності, втратимо і життя.

Сьогоднішній день для нас, жінок, завжди був особливим і приємним. І ця особливість у тому, що ми, Жінки-Берегині, потрібні… дітям, батькам, родині. Тепер ми потрібні й УКРАЇНІ, і нашій АРМІЇ! З нашими Молитвами, варениками і голими руками… Ми потрібні нашим синам і донькам!

Зі святом, пані Юліє! Нехай сльози будуть тільки від радості! Несіть (і я з Вами) у щоденних турботах слово ПРАВДИ, ВІРИ І ЖИТТЯ! (Олійник Світлана Павлівна)

Тож, зі святом, із 20-річчям «Основи»!

Бережіть себе та всіх, кого ви любите!

Здоров’я Вам та Вашим родинам! МИРУ нам усім!

Із вдячністю
Юлія Бардакова (головний редактор відділу початкової школи) та весь колектив ВГ «Основа»