Корисні поради. Усім педагогам

04.05.2005 6820 0

Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані або повідомлені.

Той, хто бажає до них долучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням. Зовні він може отримати тільки спонукання…

А. Дистервег

У сучасній школі питання про мотивацію навчання без перебільшення можна назвати провідним на всіх щаблях освіти — у початковій, середній та старшій школі, під час викладання окремих предметів, тому що мотив є джерелом діяльності й виконує функцію спонукання.

Педагогам: усім без винятку

Для того щоб правильно оцінити дії учня, передусім слід зрозуміти мотиви цих дій, які можуть різнитися навіть у разі виконання тих самих дій, досягнення тієї самої мети.

Мотив і мета

Видатний психолог О. М. Леонтьєв розрізняв поняття мотив і мета.

Мета — результат, який людина передбачає, уявляє й усвідомлює.

Мотив — спонукання до досягнення мети.

Розрізняють зрозумілі й реально дієві мотиви. Учень розуміє, чому необхідно вчитися, але це не спонукає його займатися навчальною діяльністю.

За конкретних умов зрозумілі мотиви перетворюються на реально дієві. Наприклад, першокласник усіляко зволікає із виконанням домашнього завдання. Він знає, що йому потрібно готувати уроки, інакше засмутить батьків, отримавши незадовільну оцінку, адже вчитися — це його обов’язок, робота та ін. Але всього цього може виявитися недостатньо, щоб змусити дитину виконувати домашнє завдання. Припустімо тепер, що дорослі висувають умову: поки дитина не приготує домашнє завдання, не піде гратися. Таке зауваження може виявитися дієвим, і першокласник виконає домашнє завдання. У свідомості дитини, безперечно, існують й інші мотиви (отримати відмінну оцінку, виконати свій обов’язок), але це мотиви, які хоча й зрозумілі дитині, проте не є для неї дієвими. Вони є психологічно недієвими для дитини, а справді дієвим є мотив гратися. Зрештою, задовольнивши цей мотив (дитині довелося добре вивчити уроки), вона отримала відмінну оцінку. Минає певний час, і дитина готує уроки за власною ініціативою. З’являється новий дієвий мотив: вона виконує домашнє завдання, щоб отримати відмінну оцінку, адже тепер це є змістом виконання завдань.

Вивчення мотивів ставить за мету зрозуміти їх ієрархію та взаємозалежність.

Типи мотивації навчальної діяльності

Знання, які учень опановує в школі, можуть бути для нього лише засобом для досягнення іншої мети (отримати атестат, уникнути покарання, заслужити похвалу та ін.). У цьому разі дитину спонукають не інтерес, допитливість, прагнення до опанування конкретних умінь, захопленість процесом засвоєння знань, а результат навчання. Виокремлюють кілька типів мотивації, пов’язаної з результатами навчання:

  • мотивація, яку умовно можна назвати негативною, тобто спонукання школяра, зумовлені усвідомленням певних незручностей і неприємностей, що можуть виникнути, якщо він не вчитиметься (докори з боку батьків, учителів, однокласників та ін.). Така мотивація не сприяє успішним результатам;
  • мотивація, що має позитивний характер, але також пов’язана з мотивами, закладеними поза навчальною діяльністю. Ця мотивація має дві форми.

У першому випадку така позитивна мотивація визначена вагомими для особистості соціальними спрямуваннями (почуття громадянського обов’язку перед країною, перед близькими). Навчання — це шлях до опанування більших цінностей культури, до втілення свого призначення в житті. Така настанова в навчанні, за умови її стійкості, дає учневі сили для подолання певних труднощів, для виявлення терпіння й всидючості. Це — найцінніша мотивація. Однак якщо у процесі навчання настанову не буде підкріплено іншими мотиваційними факторами, то вона не забезпечить максимального ефекту, адже приваблює не діяльність як така, а лише те, що з нею пов’язане.

Другу форму мотивації визначають вузькоособисті мотиви: схвалення оточуючих, шлях до особистого благополуччя та ін. Крім цього, можна виокремити мотивацію самої навчальної діяльності (наприклад, мотивацію, пов’язану безпосередньо із метою навчання). Мотиви цієї категорії: задоволення допитливості, опанування певних знань, розширення світогляду. Мотивація може бути закладена в самому процесі навчальної діяльності (подолання перешкод, інтелектуальна активність, реалізація своїх здібностей та ін.).

Зазвичай розрізняють дві великі групи навчальних мотивів:

  • пізнавальні (пов’язані зі змістом навчальної діяльності й процесом її виконання);
  • соціальні (пов’язані з різними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми).

Пізнавальні мотиви містять:

  • широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтуванні школярів на опанування нових знань. Прояви цих мотивів у навчальному процесі: реальне успішне виконання навчальних завдань; позитивна реакція на підвищення вчителем складності завдання; звернення до вчителя за додатковими відомостями, готовність до їх прийняття; позитивне ставлення до необов’язкових завдань; виконання навчальних завдань у вільній необов’язковій обстановці (наприклад, на перерві).
    Широкі пізнавальні мотиви різняться за рівнями. Це може бути інтерес до нових цікавих фактів, явищ, або інтерес до істотних властивостей явищ, до перших дедуктивних висновків, або інтерес до закономірностей у навчальному матеріалі, теоретичних принципів, ключових ідей та ін.;
  • навчально-пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтуванні школярів на опанування способів здобуття знань. Їх прояви на уроці: самостійне звернення школяра до пошуку способів роботи, розв’язання, до їх зіставлення; повернення до аналізу способу розв’язання завдання після отримання правильного результату; характер питань до вчителя й питання, що ставлять до пошуку способів і теоретичного змісту курсу; інтерес під час переходу до нової дії, до введення нового поняття; інтерес до аналізу власних помилок; самоконтроль під час роботи як умова уваги й зосередженості;
  • мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школяра на самостійне вдосконалення способів здобуття знань. Їх прояви на уроці: звернення до вчителя й інших дорослих із питаннями про способи раціональної організації навчальної праці й прийоми самоосвіти, участь в їх обговоренні; усі реальні дії школяра зі здійснення самоосвіти (читання додаткової літератури, відвідування гуртків, складання плану самоосвіти та ін.).

Соціальні мотиви містять:

  • широкі соціальні мотиви, що полягають у прагненні здобувати знання на основі усвідомлення соціальної необхідності, відповідальності, щоб бути корисним суспільству, родині, підготуватися до дорослого життя. Прояви цих мотивів у навчальному процесі: учинки, що свідчать про розуміння школярем загальної значущості навчання, про готовність поступитися особистими інтересами заради суспільних;
  • вузькі соціальні, так звані позиційні мотиви, що полягають у прагненні посісти певну позицію, місце у взаєминах з оточуючими, отримати їх схвалення, заслужити їх авторитет. Прояви: прагнення до взаємодії й контактів із однолітками, звернення до товариша під час навчання; намір з’ясувати ставлення товариша до своєї роботи; ініціатива й безкорисливість у допомозі товариша; кількість і характер спроб навчити товариша нових знань і способів роботи; відгук на прохання товариша про допомогу; прийняття й внесення пропозицій про участь у колективній роботі; реальне включення в неї, готовність узяти участь у взаємоконтролі, взаєморецензуванні.
    Різновидом таких мотивів уважають мотивацію благополуччя, що проявляється у прагненні отримувати тільки схвалення від учителів, батьків і товаришів;
  • соціальні мотиви, які називають мотивами соціальної співпраці, що полягають у бажанні спілкуватися та взаємодіяти з іншими людьми, прагненні усвідомлювати, аналізувати способи, форми свого співробітництва й взаємин із учителем і товаришами по класу, удосконалювати їх. Прояви: прагнення усвідомити способи колективної роботи й удосконалити їх, інтерес до обговорення різних способів фронтальної й групової роботи в класі; прагнення до пошуку їх найоптимальніших варіантів; інтерес до переключення з індивідуальної роботина колективну та навпаки.

Психолог А. К. Маркова описує дві групи психологічних характеристик пізнавальних і соціальних мотивів навчання.

Перша група мотиваційних характеристик — їх називають змістовними — пов’язана зі змістом здійснюваної школярем навчальної діяльності. Друга група характеристик — їх умовно називають динамічними — характеризує форму, динаміку вираження цих мотивів.

Змістовними характеристиками мотивів є такі:

  • наявність особистісного змісту навчання для учня;
  • наявність дієвості мотиву, тобто його реальний вплив на навчальну діяльність та всю поведінку дитини;
  • місце мотиву в загальній структурі мотивації;
  • самостійність виникнення й прояву мотиву;
  • рівень усвідомлення мотиву;
  • ступінь поширення мотиву на різні типи діяльності, види навчальних предметів, форми навчальних завдань.

Динамічними характеристиками мотивів є такі:

  • стійкість мотивів, яка проявляється й у тому, що учень охоче вчиться навіть усупереч несприятливим зовнішнім стимулам, перешкодам, і в тому, що учень не може не вчитися;
  • модальність мотивів — їх емоційне забарвлення. Психологи наголошують на негативній і позитивній мотивації навчання;
  • інші форми прояву мотивів виражаються також у силі мотиву, його виразності, швидкості виникнення тощо. Вони виявляються в тому, наприклад, скільки часу може школяр виконувати роботу, яку кількість завдань він може виконати, спонукуваний цим мотивом, та ін.

Форми вираження мотивів навчання вчитель має контролювати, вони є не менш важливими, аніж аналіз внутрішніх, змістовних особливостей мотивів.

Як вивчити мотивацію учнів? На думку А. К. Маркової, найреальнішими для вчителя методами вивчення мотивації є такі:

  • спостереження за поведінкою учнів під час уроку й поза ним, за навчальною, суспільно корисною, організаційною й іншими видами діяльності, характером спілкування школярів;
  • фіксування результатів цих спостережень учителем у щоденниках, педагогічних характеристиках;
  • використання спеціально дібраних ситуацій (їх можна назвати експериментальними педагогічними ситуаціями), які можна включити в природний перебіг навчального процесу у вигляді контрольної роботи, завдань класного керівника на класній годині;
  • індивідуальна бесіда з учнем, що припускає прямі й непрямі запитання вчителя про мотиви, зміст, мету навчання для цього учня;
  • анкетування, що допомагає досить швидко зібрати масовий матеріал у кількох класах, школах про ставлення школярів до навчання.

Побічно про навчальну мотивацію свідчить рівень реальної успішності навчальної діяльності. Сюди належать звичайні показники шкільної успішності, відвідуваності й головне — показники сформованості навчальної діяльності школярів.

Знаючи тип мотивації, учитель може створити умови для підкріплення відповідної позитивної мотивації. Якщо ця мотивація пов’язана з результатом навчання, то умовами для її підтримання можуть бути заохочення, доказ корисності засвоюваних знань для майбутнього, створення позитивної суспільної думки та ін.

Якщо ця мотивація пов’язана з метою навчання, то умовами для її підтримання можуть бути інформація про досягнуті результати, пробудження й формування пізнавальних інтересів, проблемна методика. Для підтримання мотивації, пов’язаної із процесом навчання, важливі жива й захоплива організація навчального процесу, активність і самостійність учнів, дослідницька методика, створення умов для прояву їх здібностей.

У процесі навчання тип мотивації змінюється, що спричинено новими настановами учня (наприклад, прагнення оминати або долати труднощі), тривалими вдачами або невдачами в процесі навчальних занять, обранням життєвого шляху та ін.

  

Формування мотивації навчання

Деякі вітчизняні й закордонні психологи та педагоги надають величезного значення вивченню і формуванню внутрішньої мотивації. З-поміж закордонних психологів цьому питанню значну увагу приділяв Дж. Брунер, звертаючи особливу увагу на такі мотиви, як цікавість, прагнення до компетентності (прагнення до накопичення досвіду, майстерності, умінь, знань), які пов’язував з інтересом.

Сильний внутрішній мотив — пізнавальний інтерес. Наприклад, Г. І. Щукіна вважає, що пізнавальний інтерес посідає одне із провідних місць серед інших мотивів навчання і як мотив навчання має безкорисливий характер. Інші дослідники (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін, А. К. Маркова) уважають, що для формування теоретичного пізнавального інтересу чимале значення має характер навчальної діяльності. Він, на думку В. В. Давидова, повинен відповідати вимогам, дотримання яких сприятиме формуванню внутрішньої мотивації, пізнавальних інтересів учнів:

  • об’єктом опанування мають бути теоретичні поняття;
  • процес опанування повинен відбуватися так, щоб діти дізналися про умови походження понять;
  • результатом опанування повинне бути формування специфічної навчальної діяльності, що має особливу структуру з такими компонентами, як навчальна ситуація, завдання, навчальні дії, дії контролю й оцінювання.

На формування мотивів навчання значно впливають словесні підкріплення, оцінювання, що характеризують навчальну діяльність учня. Ретельний психологічний аналіз впливу оцінювання на особистість і ставлення до навчання міститься в роботах Б. Г. Ананьєва. Учений об’єднує всі оцінки в 3 групи: вихідні,негативні, позитивні. Вихідними він називає відсутність оцінки (неоцінювання одного за умови одночасного оцінювання решти), опосередковану (оцінювання одного учня через оцінювання іншого) і невизначену оцінки. До негативних оцінок належать зауваження, заперечення, осуд, а до позитивних — згода, схвалення, підбадьорення. Кожний вид оцінки певним чином впливає на навчання і зрештою на особистість учня. Так, відсутність оцінки дезорієнтує його, змушує визначати власну самооцінку не на основі об’єктивного оцінювання, а на основі суб’єктивного тлумачення ставлення до нього вчителя. Так само негативно впливає опосередкована оцінка. За умови її систематичного застосування може виникнути негативне ставлення школяра до однокласників або відчуження від класу.

Дослідження за розглянутим питанням свідчать про те, що оцінка, заохочення, осуд, тобто словесні підкріплення, є впливами, що мотивують навчальну діяльність. Усі дослідники доходять висновку, що цими впливами слід користуватися дуже обережно, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, тому що це впливатиме не тільки на ситуативні мотиви навчальної діяльності, а й під час тривалого використання формуватиме також самооцінку учнів й інші особливості особистості.

Негативне ставлення до навчання спричиняють багато факторів, тобто суб’єктивних причин, пов’язаних із особливостями самих школярів (наприклад, відсутність відповідної позитивної мотивації учня: відсутність навчальних, наукових, професійних інтересів, відсутність переконаності в необхідності навчання, збіднені ідеали, перевага вузькоособистих матеріальних потреб та ін.; ускладнення в реалізації позитивного мотиву). Учень виявляє інтерес і бажання діяти, але не має можливості діяти, адже відсутній успіх у діяльності. Це може бути спричинене низьким рівнем знань, умінь; низьким рівнем розумової діяльності; відсутністю відповідних вольових якостей.

Крім суб’єктивних причин, обумовлених особливостями школярів, можуть виникнути об’єктивні причини, пов’язані з діяльністю самого вчителя. Наприклад:

  • навчальний матеріал, використовуваний на уроці, не сприяє підтриманню допитливості, збудженню інтересу, не відповідає рівню розумового розвитку учнів, рівню наявних знань (або занадто відірваний від цих знань, або багато в чому їх повторює);
  • прийоми й методи роботи на уроці не відповідають збудженню активності та самостійності дітей (одноманітні вправи на уроці, запитання, розраховані тільки на запам’ятовування);
  • обрані педагогом засоби спонукання не відповідають причинам негативного ставлення до навчання (учитель намагається спонукати учня погрозою, незадовільними оцінками, водночас спричиняє негативне ставлення до відсутності потрібного рівня знань; у цьому разі потрібно надати знанням необхідного рівня, надалі заохочуючи кожний крок просування вперед).

Усе це потрібно знати вчителеві для того, щоб формування позитивної мотивації в навчальній діяльності було успішним.

Вікова мотивація

Молодші школярі. Коригувальна робота в цьому віці заснована на зміні пізнавальної сфери. Пізнання залежить від мотивації. Домінує особистісна мотивація, тому мотиваційну сферу коригують через емоційно-вольову сферу, отримання позитивних емоцій під час виконання навчальних завдань, подолання шкільних страхів.

Підлітки. Коригувальна робота спрямована на зміну впливу соціального середовища, від якого залежать бажання, потреби й мотиви навчання. Успішність навчань заснована на соціальному статусі школяра, методах і формах організації навчального процесу. Зниження пізнавальної активності в цьому віці залежить від поведінки, що відхиляється від норми. Компенсаторними механізмами в роботі з підлітками є індивідуально-проблемні заняття, колективні диспути. Працюючи з ними, доречно орієнтуватися на лідера — формального або неформального, а роль керівника підлітки не сприймають. Підсилюється роль і значення позакласної роботи.

Старшокласники. Підвищення мотивації засноване на індивідуально-орієнтованій системі врахування індивідуальних можливостей, спрямованих на самовизначення, прагнення зберегти свою індивідуальність, бути самим собою, з урахуванням мотивів, обумовлених вибором професії.

У роботі з учнями будь-якого віку з формування стійких позитивних мотивів одне з найважливіших значень має особистість учителя, який може мотивувати школярів у свої способи й методи, відмінні від інших.

Поділитися в Viber Залишити свій відгук