Поняття та призначення соціально-психологічного тренінгу

30.03.2005 5510 0

Тренінг— особливий різновид активних групових форм навчання. Тренінговими групами називають спеціально створені невеликі групи, учасники яких за допомогою тренера беруть участь у своєрідному досвіді інтенсивного спілкування, орієнтованого на набуття навичок, компетентності в розв’язанні певних завдань соціальної діяльності. Тренінг надає можливість стати учасником процесу, тобто отримати досвід участі в груповій роботі.

 

Специфічними рисами тренінгів є:

  • дотримання низки принципів групової роботи; 
  • спрямованість на психологічну допомогу учасникам групи у саморозвитку, при цьому допомогу надає не тільки (а часом — і не стільки) ведучий, скільки самі учасники;
  • наявність більш-менш постійної групи; 
  • визначена просторова організація (найчастіше — робота в зручному ізольованому приміщенні, де учасники здебільшого сидять у колі);
  • акцент на взаєминах між учасниками групи, які розвиваються та які аналізують в ситуації «тут і тепер»;
  • застосування активних методів групової роботи; 
  • об’єктивація суб’єктивних почуттів і емоцій учасників групи щодо одне одного та того, що відбувається в групі, вербалізована рефлексія;
  • атмосфера розкутості й вільного спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки.

У межах цих рис існує значна кількість модифікацій конкретних форм тренінгів, що різняться один від одного за певними ознаками. Особливо значні розбіжності існують у тривалості роботи груп: від двох днів до п’яти й більше років із щотижневими зустрічами (наприклад, у групі-аналізі). Важливою загальною рисою тренінгів є їх стадійність, обумовлена соціально-психологічними закономірностями розвитку малої групи.

У процесі будь-якого тренінгу можна визначити три стадії:

  • початкова; 
  • робоча;
  • завершальна.

Тренінг як форма групової роботи завжди відображає певну парадигму, напрямок, якими керується психолог, що проводить тренінгові заняття. Таких парадигм є декілька:

  • тренінг як своєрідна форма дресури, за якої неухильними маніпулятивними прийомами шляхом позитивного підкріплення формуються потрібні форми поведінки, а за допомогою негативного підкріплення «стираються» шкідливі, непотрібні;
  • тренінг як тренування, в результаті якого відбувається формування і відпрацьовування вмінь і навичок ефективної поведінки;
  • тренінг як форма активного навчання, метою якого є насамперед передавання психологічних знань, а також розвиток деяких умінь і навичок;
  • тренінг як метод створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів розв’язання власних психологічних проблем.

Наведені парадигми розташовані в списку за ступенем зменшення рівня маніпулятивності ведучого й ступенем зростання відповідальності за те, що відбувається в полі тренінгу та ступенем рефлексивності учасників групи:

  • «дресирувальник» бере на себе цілковиту відповідальність за зміни в поведінці учасників, при цьому його абсолютно не цікавить рівень рефлексивності групових та інтраперсональних процесів;
  • «тренер» делегує учасникам лише незначну частку відповідальності й активно формує в них необхідні вміння та навички;
  • його позиція — «зверху», тому практично вся відповідальність покладається на нього;
  • «ведучий» бере на себе відповідальність тільки за створення для учасників сприятливих і безпечних умов, що умож¬ливлюють самозмінення.

Різне розуміння психологічного змісту тренінгу знаходить своє відображення й у розмаїтості термінів, що позначають фахівця, який проводить тренінг: ведучий, керівник, директор групи, тренер, експерт, фасилітатор та ін. Звісно, неможливо точно визначити, до якого зі згаданих вище видів належить той або інший тренінг, оскільки зазвичай тренер висуває декілька задач, розв’язання яких може здійснюватися за допомогою різноманітних методик різної спрямованості, використання технік багатьох психологічних напрямків психотерапевтичної роботи.

  

Для побудови тренінгового процесу потрібно чітко усвідомлювати мету та завдання тренінгу, а також визначити основні його суб’єкти.

Три типи суб’єктів тренінгового процесу:

  1. Тренер, який займається переважно організаційно-управлінською діяльністю і визначає цільову спрямованість тренінгу, його змістове наповнення та способи роботи учасників.
  2. Робоча група як самостійний суб’єкт колективної миследіяльності, зі своєю специфічною груповою динамікою, своїми метою, настановами, правилами тощо.
  3. Кожен конкретний індивід як учасник тренінгу, який має власні мотиви й мету участі, уявлення про спосіб роботи, очікування щодо результатів.

Залежно від мети та задач тренінгу тренер обирає ті або інші техніки й прийоми. Отже, техніки та прийоми є не більш ніж інструментом, результат застосування якого залежить не стільки від якості цього інструмента, скільки від особистості майстра, який із ним працює.

Тому навіть жорстко маніпулятивні засоби нейролінгвістичного програмування можуть бути використані не з метою маніпуляції, а з метою полегшення процесів саморозкриття та самоактуалізації учасників групи.

Існує низка засобів та технік організації групової взаємодії, які можна використовувати в будь-якій з обраних форм групової роботи.

Техніки організації групової взаємодії

№ з/п Засоби Характеристика
1 Дискусії Організація обговорення з приводу спірного пи­тання, де учасники мають будувати аргумента­цію власної позиції
2 Рольові ігри Програвання сценки (ситуації) учасниками на заданий сюжет із фіксованими ролями (можли­ва коротка характеристика кожної ролі: «важ­кий підліток», «неввічлива людина» тощо)
3 Ділові ігри Програвання ситуацій ділового спілкування/взаємодії на визначену тему
4 Вправи в мікрогрупах Завдання групі, спрямовані на знайдення відпо­віді на запитання та/або відпрацювання певної навички
5 Шерінг/рефлексія Зворотний зв’язок: учасники звітують про отри­маний досвід; про те, чого навчилися впродовж заняття. Зазвичай проводиться наприкінці кож­ного модуля
6 «Криголами» Короткі, як правило, рухливі вправи, спрямова­ні на позбавлення напруження та посилення уваги учасників. Також сприяють створенню невимушеної атмосфери на тренінгу
7 Моделювання Конструювання моделей ситуативної взаємодії
8 Супервізія Організація консультативної підтримки учасни­ків під час підготовки та після проведення влас­них проектів групової роботи
9 Експерт-аналіз Як окремий навчальний блок може бути части­ною тренінгових програм. Мікрогрупа учасни­ків висуває критерії аналізу проекту групової роботи (міні-лекція, презентація, міні-тренінг, тренінгове заняття) та має оцінити запропонова­ний фрагмент

Тематичний тренінг передбачає обов’язкове застосування так званих вхідних-вихідних анкет. Анкета складається з таких блоків:

  1. дані про учасника тренінгу (вік, стать, місце роботи та інша інформація);
  2. перелік різноманітних питань за темою тренінгу; 
  3. враження /очікування учасника від роботи; 
  4. рефлексія-резюме: чого навчився, що дізнався для себе нового, що зможу надалі використати.

Як правило, анкети застосовують із метою:

  • виявлення/актуалізації учасниками наявних знань із порушеної проблеми;
  • усвідомлення учасниками власних обмежень у знаннях щодо обраної теми;
  • отримання підстави для тренера просуватись далі за темою (під час обговорення спірних питань тренер надає вичерпну інформацію);
  • отримання тренером зворотного зв’язку щодо успішності/неуспішності проведеного заняття.

Слід зауважити, що вхідна анкета — це не іспит і не тест, а лише одна з технік, які тренер застосовує для кращого засвоєння учасниками запропонованої інформації.

Поділитися в Viber Залишити свій відгук