Актуально Self-менеджмент

Діалог «суспільство — вчитель». Ніхто не має вказувати вчителям, як навчати. Роздуми про підміну понять

08.02.2021 936 1

Останнім часом, у нас, учителів, досить дивні стосунки із суспільством. Складається враження, що всі без винятку в нашій країні знають, як саме потрібно навчати дітей. І звідусіль лунає критика школи і даються «дуже цінні» поради. Від учителя вимагають, щоб урок був цікавим, учні були зайняті роботою, робота ця була для учня легкою, без зайвих зусиль, а оцінка не має його засмучувати. Дитина в навчальному процесі повинна почуватися щасливою. При цьому слід виконати навчальну програму, все таки дати учневі знання та вміння для майбутнього життя і продовження навчання. Чи багато існує педагогів, спроможних виконати такі завдання? Натомість існує безліч осіб, які вимагають цього від учителя.

Ну ж бо поміркуємо! Ніхто не наважується давати поради конструкторові космічних кораблів або інженерові, який проєктує трубопровід. Це і не дивно, адже космічні кораблі (так само як і трубопроводи!) більшість людей бачили лише на картинках.

Але кожен навчався у школі! Люди бачили процес із середини. Тому вважають, що знають про навчання все і мають право давати поради, чомусь забуваючи, що у школі були учнями, а не вчителями. Власне кажучи, були споживачами освітніх послуг, а не їхніми виробниками.

Наведемо інший приклад. Людина щодня вживає хліб, але це не означає, що вона достеменно знає, як його потрібно готувати: які інгредієнти потрібно взяти, як замішувати, у яких умовах випікати. Ми — споживачі, тому порад пекарям давати не маємо права. Аналогічно ніхто не має вказувати вчителям, як навчати.

До речі, про інгредієнти. Зрозуміло, що яким би талановитим не був кухар, якщо йому, наприклад, дати два види риби: осетрину і мойву, то він легко з першої майже завжди приготує чудову страву. І не завжди зможе приготувати щось смачненьке із риби другого сорту. У нашому ж суспільстві культивується думка (вдало «підігріта» психологами та соціологами!), що кожна дитина є талановитою, а тому може легко досягти успіхів у навчанні, навіть стати відмінником. Батьки не бажають відшуковувати в своєї дитини її унікальний талант (а це можуть бути навіть такі буденні речі, як кулінарія, доглядання за квітами, спілкування з однолітками), а роблять просту підміну понять: моя дитина талановита, вона може добре знати математику, просто поганий учитель не вміє розкрити цей талант.

Зазвичай чимала кількість батьків і просто небайдужих людей завжди мають готовий рецепт, як саме потрібно вчити. Одні згадують своїх шкільних учителів, які «вміли навчати», забуваючи про те, яким чином давалося те навчання. У суспільстві не припускалив ті часи навіть думки, що дитина може не знати. Засвоїти програму мусили всі. Цьому сприяли і батьки, і суспільство. Інші, навпаки, наполягають, що вчити слід по-новому, не напружуючи дитину, не наказуючи, давши повну свободу, водночас мало розуміючи, як саме в такий спосіб здобути реальні знання. На жаль, усі такі «спеціалісти-порадники» постійно наголошують на помилках учителя, ставлять подекуди фантастичні вимоги до його роботи. Учитель, якому нав’язують таким чином почуття провини, не завжди може дати аргументовану відповідь.

Можливо тому, що суспільство, ставлячи певні вимоги до вчителя, через некомпетентність, поверхневий підхід чи інші причини, часто замінює одні поняття на інші. А вчитель не завжди орієнтується, у чому підміна.

У цій статті розглянуто декілька прикладів такої заміни понять і аргументовано їхнє застосування..

1. Знання ≠ інформація.

  

Джерело: https://cen.bydgoszcz.pl/index.php/pl/archiwum/rok-2019-2020/kwiecien/nauczyciel-z-pasja

Запитайте у будь-кого: «Навіщо ходити до школи?». У відповідь — одвічне кліше: «Щоб здобувати знання». Ніхто не скаже «отримувати інформацію». Але водночас у багатьох виступах і публікаціях нав’язується думка що все, чого вчать у школі, сучасні діти можуть знайти в мережі інтернет. Тут очевидна підміна понять Адже знання не означають інформацію.

Інформація аморфна, не структурована, хаотична. Знання — це інформація на її найвищому рівні. Вони стосуються певної області, галузі; систематизовані, науково обґрунтовані й чітко окреслені. Отже, коли з інформації творяться знання, то відбувається перехід на вищий рівень розуміння явища, процесу, предмета. Знання можна визначити як результат пізнавальної діяльності людини, як кінцеве відображення певної сторони реальної дійсності у свідомості людини у вигляді гіпотез, ідей, концепцій. Знання є своєрідним «інструментом», що дає змогу людині засвоювати нову інформацію, знаходити нові зв’язки, формувати нові судження, тобто здобувати нові знання. Вони також є основою моральних переконань, естетичних поглядів, світогляду. Знання не тільки формують новий погляд на світ, але й змінюють ставлення до нього.

У всесвітній мережі інтернет є багато інформації та дуже мало знань. Школярам потрібен учитель, який професійно надаватиме саме знання, а не інформацію.

2. Зацікавлювати ≠ розважати.

Джерело: https://www.nauczycielkazpasja.pl/rownowaga-w-pracy-nauczyciela/

Один з найпоширеніших аргументів батьків: «Моя дитина погано вчиться, бо їй не цікаво. Зацікавте її!». Учителі одразу почуваються винними: «А може я щось роблю не так?». І йдуть у клас «зацікавлювати». На жаль, відірвати від своїх справ і ґаджетів більшість наших учнів може лише щось екстраординарне. Учителі створюють мультимедійні презентації, переобтяжуючи їх уривками мультфільмів, вигадують усілякі уроки-подорожі, уроки-казки тощо. Учні розважаються. А як щодо знань?

Будь-якому успіху завжди передує наполеглива праця. Чи є на світі професії, роботи, що не потребують жодних зусиль і зосередженості? Хто в дорослому світі виконує свою роботу бавлячись? Чому навчання має стати забавкою, грою?

Зацікавлювати школярів потрібно, але «круті розваги» можливі лише час від часу. А на звичайних уроках учитель може:

  • показати, що цей навчальний матеріал дійсно буде потрібний у житті. «Вищий пілотаж», коли вдасться довести це і майбутньому філологові, і фізикові одночасно;
  • «вписати» цей навчальний матеріал у цілісну картину світу;
  • спонукати до розв’язання проблеми, адже це принесе розумове задоволення;
  • зацікавити роботою, щоб не «підвести» команду;
  • заохотити похвалою й оцінкою.

3. Дисципліна ≠ посидючість.

Джерело: https://www.moja-ostroleka.pl/art/1591020362/prezent-z-okazji-dnia-dziecka-od-ministra-edukacji-uczniowie-do-tradycyjnej-nauki-w-szkolach-wroca-dopiero-po-wakacjach

Учителям дорікають, що вони вимагають дисципліни на уроках. Мовляв, не кожна дитина здатна висидіти 45 хвилин непорушно, виконуючи лише те, що потрібно. Знову підміна понять.

Дисципліна — це твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов’язковим для всіх членів певного колективу.

Посидючий

1. Здатний тривалий час, старанно й наполегливо працювати над чим-небудь; не схильний часто змінювати місце перебування, заняття.

2. Який вимагає терпіння, витримки, наполегливості.

Сумніваюся, якщо учень, наполегливо розв’язуючи задачу, підвівся чи подивився у вікно, учитель робитиме зауваження. Педагоги знають, що розумова діяльність іноді спонукає до якихось механічних неусвідомлених рухів. Але, погодьтеся, що здебільшого ті учні, які не можуть всидіти, насправді, проходячись класом, зачіпають речі інших дітей, смикають, розмовляють, відволікають від роботи. А якщо встане 5 чоловік, а якщо — 10 чи 15? Цей процес буде неспинним, а урок зірваним. Саме тоді ми говоримо, що учень недотримує дисципліни на уроці. Ми не проти того, щоб учні, працюючи розумово, рухалися і спілкувалися. Ми проти того, щоб учні, рухаючись, заважали іншим працювати.

У суспільстві панує думка, що дитину від народження не можна стримувати нічим. Батьки, які підтримують цю ідею, своїх дітей не сварять, не карають їх, не забороняють їм. І ось потрапляє така дитина в колектив. Чи існують для неї заборони й обмеження? Чи розуміє вона, що таке дисципліна? На думку суспільства, саме вчитель повинен зробити на уроці таке шоу, щоб заворожило дитину, захопило, змусило слухати і запам’ятовувати. «Ви мусите знайти підхід. Вас учили в інституті!» — ось традиційна відповідь на питання, як це зробити. Педагоги часто залишають сам-на-сам з проблемою недисциплінованого учня, позбавляючи при цьому всіляких методів впливу. Як же навчити дитину поважати закон, якщо вона ігнорує прості правила?

4. Свобода ≠ вседозволеність.

 

Джерело: http://onderwijsenzovoort.blogspot.com/2017/10/

Останнім часом нам нав’язують думку, що дитина має право не вчитися, вона має право не знати, має право на свободу вибору своєї поведінки. Насправді — це вседозволеність, а не свобода.

Свобода — це коли замість підручника учень знаходить інші джерела знань, коли школяр може довести, чому зараз він робить щось одне, нехтуючи іншим. Коли дитина здобуває знання не з примусу, а з власного усвідомлення необхідності навчатися. Коли ж учень замість такого обґрунтування заявляє: «Цього робити я не хочу, а що хочу — я ще не вирішив!» — це не свобода, а вседозволеність. І коли в якийсь момент учень нарешті збагне, скільки часу згаяно даремно, скільки неможливо надолужити, то кого тоді призначити винним?

Говорячи про надмірні вимоги суспільства до педагогів, хочемо зауважити, що іноді ми, вчителі, також підмінюємо деякі поняття. Розгляньмо приклади такої підміни.

5. Повчання ≠ виховання.

Джерело: https://m.delfi.lt/lietuvoje/article.php?id=69551212&categoryID=7

Наприклад, ми у своїй «боротьбі» за дисципліну на уроці, замість того, щоб організувати правильно навчальний процес, завантажити учнів роботою і конкретно розбиратися з тим, хто не працює, починаємо читати нудні нотації, уважаючи, що таким чином реалізовуємо виховну мету уроку. Цей метод «виховання» полюбляє іноді керівництво, коли на нараді замість того, щоб конкретно назвати винних у чомусь, вичитують нотації всім, без винятку, нібито для профілактики. Згадаймо свої відчуття в той момент…

Виховувати не означає повчати. Виховують влучним висловом, коротенькою (1–2 хв) повчальною історією, спонуканням до роботи, похвалою. А найкраще — власним прикладом.

Окремо хочеться сказати про наші, так звані, виховні заходи.

Поміркуймо! Левову частку в процес виховання вносять батьки учнів. На мить уявіть процес виховання в сім’ї, коли мама або тато читають протягом 40 хвилин вірші, співають пісні або «показують інсценізації». Важко уявити?.. А чому в школі це вважається нормальним? Чому літературно-музичну композицію на задану тему ще й досі називають виховною годиною?

У сім’ї обговорюють події, розмірковують, дискутують, спільно працюють, можуть навіть співати і вірші читати, але ж не за сценарієм. А ми все ще пишемо сценарії, проводимо репетиції та здаємо фотозвіти. Цікаво, такий процес виховання досягає мети?

Виховують дітей якась спільна творча робота, відверта розмова, благодійні акції, добрі справи, концерти для батьків, зустрічі з цікавими людьми, походи, екскурсії та багато іншого.

А наступну підміну понять, на мою думку, одночасно не помічають і вчителі, і батьки, і, особливо, бабусі.

6. «Круглий» відмінник ≠ успішна особистість.

Джерело: https://nus.org.ua/articles/25-idej-tvorchyh-robit-dlya-zavershennya-navchalnogo-roku/

Знати всі шкільні предмети на відмінно здатні лише одиниці. Таких дітей може бути лише 2–3 на всю школу. А ми бачимо таких 2–3 «круглі» відмінники в кожному класі. Чи завжди добре вони знають? Чи ми ставимо гарні оцінки зі словами «дамо дитині шанс, адже вона старається». Бідолашна дитина. Вона зубрить нецікаві їй предмети, іноді виконуючи домашнє завдання до 2-ї години ночі. І це лише для того, щоб задовольнити амбіції своїх батьків. Та практика свідчить, що успішними в житті стають не відмінники, а наполегливі, відповідальні й комунікабельні люди, які досконало володіють знаннями в своїй окремій галузі, уміють відстоювати свою думку і свої інтереси.

Отже, батькам, перш ніж вимагати від своєї дитини відмінних оцінок з усіх предметів, варто зрозуміти, чи потрібно це самій дитині. І ми, вчителі, теж маємо це розуміти і знаходити переконливі аргументи, що успіх — це не лише відмінна оцінка з предмета. Успіх — це подолання вершини, що для кожного може бути своєю.

Продовжуючи тему, хочу навести лише одну з багатьох відповідностей, що має стати законом для вчителя і учня.

7. Оцінка = якість знань.

Дитина може бути старанною, милою, слухняною. Більше «гуманітарієм» або більше «математиком». Оцінка завжди має не лише об’єктивний, але і суб’єктивний характер, та наше ставлення до дитини не повинно впливати на результат оцінювання. Рівність має бути однозначною: оцінка відповідає якості знань.

Автори: Ольга Юрко, Руслана Іськович

Поділитися в Viber Залишити свій відгук

Відгуки читачів

  • Людмила Джос

    28 березня 2021

    Дякую! Матеріал статті досить корисний і доречний відповідно реалій сьогодення.