Методика реалізації компетентнісного підходу

КЛАСИФІКАЦІЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗА УМОВ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ

Реалізація компетентнісного підходу в освіті передбачає ґрунтовне розробляння системи компетентностей різного рівня. У першу чергу увагу педагогів привертають життєво важливі компетентності, набуття яких надасть людині змогу орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, допоможе знайти правильне рішення в багатьох професійних і життєвих ситуаціях, спонукатиме до подальшого здобуття освіти, дозволить знайти своє місце на ринку праці, сприятиме інтелектуальному та культурному розвитку особистості. Саме тому серед важливих завдань упровадження компетентнісного підходу в освіту визнають визначення переліку найважливіших, найвагоміших, найбільш інтегрованих ключових компетентностей, необхідних для успішного життя й ефективної участі в різних життєвих сферах.

Ключові компетентності (key competencies):

  • сприяють досягненню успіхів у житті;
  • роблять внесок у поліпшення якості функціонування суспільства;
  • можуть бути застосовані до багатьох життєвих сфер.

Важливою особливістю ключових компетентностей є те, що вони мають бути сприятливими для всіх членів суспільства незалежно від статі, класу, раси, культури, мови, сімейного стану. Компетентності мають узгоджуватись не лише із суспільними інтересами, але й відповідати пріоритетам і меті освіти та мати особистісно зорієнтований характер. У роботах О. В. Овчарук, О. І. Пометун наводять основні ознаки ключових компетентностей: поліфункціональність, міждисциплінарність, надпредметність, спрямування на формування критичного мислення та рефлексії. Н. М. Бібік вказує, що ключові компетентності поєднують особистісне та соціальне, виявляються в конкретній ситуації, вимагають комплексного опанування сукупності способів діяльності, набуваються в процесі навчання та соціальної взаємодії.

Експерти Організації економічного співробітництва та розвитку визначили три категорії ключових компетентностей.

1. Автономна дія:

  • захищати та дбати про права, інтересий потреби інших;
  • складати та здійснювати плани й особисті проекти;
  • діяти в широкому контексті.

2. Інтерактивне використання засобів:

  • інтерактивно застосовувати мову, символіку й тексти;
  • використовувати знання та інформаційну грамотність;
  • застосовувати нові технології.

3. Вміння функціонувати в соціально-гетерогенних групах:

  • успішно взаємодіяти з іншими;
  • співпрацювати;
  • розв’язувати конфлікти.

Залежно від національних і суспільних пріоритетів країни — члени ОЕСD визначають власний перелік ключових компетентностей, формуванню яких надають особливого значення. В Австрії визначено такі ключові компетентності: предметна, особистісна, соціальна, методологічна. У Бельгії — соціальні, позитивізм у діях і ставленнях, самостійність, мотиваційні, ментальна рухливість (творчість, винахідливість, адаптивність), функціональні (технічні, лінгвістичні тощо). У Німеччині визначено шість груп ключових компетентностей: інтелектуальні, практично-знаннєві, навчальні, методологічні, ціннісно-орієнтаційні. У Нідерландах окреслено широкий перелік ключових компетентностей: здатність до самонавчання, упевненість і вміння обирати напрям розвитку, уміння діяти в різних ситуаціях, здатність варіативності в діях, можливість виконувати різні соціальні ролі, вміння розв’язувати проблеми, застосовувати різні можливості, брати до уваги різні обставини, порівнювати, повага до інших, лояльність, уміння співпрацювати та знаходити творчі рішення.

У педагогіці перші спроби визначення переліку ключових компетентностей здійснила І. Зимня. Вона виділила такі групи компетентностей:

  • компетентності, які виявляються в ставленні до себе як суб’єкта життєдіяльності (здоров’язберігальна, ціннісно-смислової орієнтації у світі, інтеграція знань, самовдосконалення);
  • компетентності, що виявляються у процесі взаємодії з іншими людьми (соціальна взаємодія, комунікативні);
  • компетентності, які належать до діяльності людини та виявляються у всіх типах та формах діяльності.

А. В. Хуторський запропонував такі групи ключових компетентностей: ціннісно-смислові, загальнокультурні, навчально-пізнавальні, інформаційні, комунікативні, соціально-трудові, особистісного самовдосконалення.

Можна відзначити певні відмінності у виділенні ключових компетентностей зарубіжними науковцями. Сутність зарубіжного компетентнісного підходу може бути визначена як спосіб діяльності щодо певних об’єктів, тоді як у зарубіжних дослідженнях на перший план виходить здатність до соціального діалогу та взаємодії.

Концептуальними положеннями українського компетентнісного підходу, розробленого у працях Н. М. Бібік, О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. Я. Савченко та ін., є не ступінь поінформованості школярів, а вміння на підставі знань розв’язувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях.

О. В. Овчарук пропонує класифікацію ключових компетентностей за трьома основними блоками:

  • соціальні компетентності, пов’язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості;
  • мотиваційні компетентності, пов’язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості;
  • функціональні компетентності, пов’язані з умінням отримувати знання й оперувати ними.

У дисертаційних дослідженнях українських учених, захищених протягом 1998–2007 років, обґрунтовано засади формування професійної, управлінської, комунікативної, життєвої, соціокультурної, громадянської, іншомовної, конфліктологічної, етичної, мовної, читацької, психологічної, функціональної, лінгвістичної, психолого-педагогічної, мовленнєвої, педагогічної, соціальної, етнокультурної, інформативної компетентностей учасників навчально-виховного процесу. Цей перелік необхідних і бажаних компетентностей може бути розширений до безкінечності. Саме тому виникає потреба обмежити кількість ключових компетентностей.

За визначенням багатьох міжнародних експертів, поняття ключових компетентностей належить до сфери узагальнених понять, що містить комплекс різних компонентів — знань, умінь, навичок, взаємовідносин, досвіду, цінностей, якостей та інших чинників, що становлять особистісні й суспільні аспекти життя та діяльності людини і від яких залежить особистий і суспільний прогрес.

Рада Європи окреслила п’ять груп ключових компетентностей, яким вона надає особливого значення і якими школа має озброїти молодь:

  1. Політичні та соціальні компетентності, пов’язані зі здатністю брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, урегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом.
  2. Компетентності, пов’язані з життям у полікультурному суспільстві, що полягають у розумінні відмінностей, повазі до людей інших рас, національностей, релігій, культур, мов, політичних уподобань і соціального становища.
  3. Комунікативні компетентності, пов’язані з володінням навичками усного та письмового спілкування: «Жоден диплом не дасть гарантії зайнятості, якщо він не доповнений талантом спілкування».
  4. Інформаційні компетентності — вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати, використовувати та критично оцінювати інформацію.
  5. Самоосвітні компетентності, які реалізують у здатності та бажанні навчатися протягом життя.

Ці п’ять груп основних компетентностей, яких потребує сучасне життя, увійшли й до Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів, які доповнюють перелік компетентностями, що реалізують у прагненні та здатності до раціональної продуктивної творчої діяльності.

Під час дослідження питання класифікації компетентностей О. Крисан запропонував їх ієрархічну структуру:

  1. Ключові (базові, надпредметні)
  2. Загальнопредметні
  3. Спеціально-предметні

Ключові компетентності являють собою освітні результати на метарівні, який є універсальним, інтегрованим як відносно побудованих за галузевим принципом освітніх стандартів, так і щодо складених за предметним принципом навчальних програм.

Під час дослідження ієрархічної структури компетентностей міжнародний експерт О. Крисан визначає загальнопредметні компетентності як такі, що розвиваються протягом усього терміну вивчення певного предмета, а предметні — як стадії, рівні набуття загальнопредметних компетентностей протягом кожного року навчання, але приклади, які ілюструють ці положення, не цілком відповідають наведеним визначенням. Наприклад, здатність людини «розв’язувати теоретичні та прикладні проблеми, пов’язані з реальними ситуаціями в світі» дослідник позиціонує як елемент загальнопредметної компетентності з фізики, можливість «розрізнення між суттєвою (необхідною, важливою) та другорядною інформацією», розглядає як складову спеціально предметної компетентності з рідної мови та літератури, хоча йдеться, передусім, про ключові, надпредметні компетентності.

А. В. Хуторський розглядає ієрархію компетентностей — ключові, загальнопредметні, предметні відповідно до поділу змісту освіти на три складові: загальну метапредметну (для всіх предметів), міжпредметну (для циклу предметів або освітніх галузей); предметну (для кожного предмета) [201].

Ця класифікація відповідає особливостям побудови вітчизняних програм і освітніх стандартів, тому доцільно розглядати загальнопредметними компетентностями ті, що формують у межах певної освітньої галузі, а предметними — які формують переважно в межах вивчення предметів.

Саме предметне навчання є підґрунтям для формування компетентностей як інтегрованого результату навчальної діяльності школярів.

На актуальності проблеми вивчення та формування предметних компетентностей наголошує Л. П. Величко: «Предметні компетентності, яких учень набуває в процесі вивчення навчальних предметів, ще потребують дослідження та визначення, хоча вважають, що їх трансформують у систему пізнавальних дій, відбитих у програмних вимогах до навчальних досягнень учнів й у критеріях оцінювання досягнень».

Набуття школярами предметних компетентностей досліджують О. М. Бабенко [2], М. М. Савчин [30], І. В. Родигіна. Водночас аналіз науково-методичної літератури засвідчив, що на сьогодні не вироблено єдиної точки зору, що ж має становити зміст предметної компетентності з навчальних дисциплін. Спостерігають тенденцію, коли цей термін використовують для позначення знань і вмінь учнів. Наприклад, іноді до складу предметної компетентності належать здатність наводити формулювання основних понять і законів, складати формули. З огляду на соціально-економічні передумови впровадження компетентнісного підходу, протиріч, які він має вирішити, завдань, які перед ним ставлять; базуючись на визначенні терміна «компетентність» провідні науковці, які працюють над цією проблемою, як робоче визначення предметної компетентності ми пропонуємо таке: «Предметна компетентність — це загальна здатність людини адекватно діяти в реальних життєвих ситуаціях, ефективно розв’язувати практичні життєві проблеми, пов’язані з об’єктами та явищами природи, що передбачає можливість установлення зв’язку між знанням і ситуацією, здатність знайти відповідні знання та способи діяльності, придатні для розв’язання проблем, приймати обґрунтовані рішення та відповідати за результати власних дій».