Організаційно-методичні умови формування інноваційної культури сучасного педагога: науково-теоретичне обґрунтування

Інноваційність — ознака сучасного суспільства, об’єктивна реальність, яку потрібно усвідомити та прийняти.

У нормативно-правових актах чітко визначено мету державної інноваційної політики: створення економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, відродження духовного й інтелектуального потенціалу нації. Формування інноваційної культури населення розглядають як стратегічний пріоритетний напрям інноваційної діяльності та державної інноваційної політики в Україні. Безперечно, визначальне значення в цьому має освіта як процес і результат засвоєння знань, розвитку, формування життєвих компетенцій.

Ключова роль у системі освіти належить учителю. Саме за допомогою діяльності педагогічних працівників відбувається реалізація державної політики. Сьогодні за умов суспільних трансформацій змінюються й погляди на вчителя як носія культурно-історичної спадщини, загальнолюдських і національних цінностей. Педагог сьогодні перестає бути для учнів єдиним джерелом знань, тому сучасний учитель має постійно здобувати й узагальнювати нові знання з різноманітних джерел і володіти технологіями їх передання у такій послідовності (або в такий спосіб), щоб в учнів формувалися вміння знаходити інформацію, виробляти (продукувати) нові знання, зіставляти, систематизувати, використовувати їх у житті. У такого вчителя сформована інноваційна культура, а отже, він здатен сформувати її у своїх вихованців.

Проте аналіз інноваційної діяльності закладів освіти дозволяє виявити протиріччя між:

  • формуванням якісно нової моделі суспільства з новою філософією життя, потребою держави в освічених спеціалістах із високим рівнем культури, мобільності, творчості, адаптивності до соціально-економічних змін і недостатнім рівнем усвідомлення функцій інновацій в освіті;
  • необхідністю впроваджувати нові знання та використовувати сучасні способи передання інформації, застосовувати інноваційні освітні технології й низьким рівнем як психолого-педагогічної підготовленості вчителів, так і недостатніми економічними можливостями впровадження інновацій;
  • поширенням інновацій у всіх галузях господарства та недостатнім розроблянням організаційного механізму їх поширення в освітній діяльності.

Спектр суперечностей і низка наявних в інноваційному освітньому просторі проблем зумовлюють необхідність обґрунтування нових підходів і до організації науково-методичної роботи на всіх рівнях, що спрямовані на формування вчителя-дослідника, якому тпритаманний високий рівень професійної майстерності, науково-дослідної та експериментальної зацікавленості в удосконаленні свого професіоналізму. Науково-методична підготовка, творчий потенціал, уміння адаптуватись у швидкоплинних ситуаціях буття є запорукою успіху й упевненості педагога в професійній діяльності.

Відтак перед сучасною школою постала проблема формування вчителя-інноватора як носія інноваційної культури. Аналіз проблеми, дослідження теоретико-методологічних технологій сучасного управління інноваційними процесами в освітній галузі представлені в роботах Л. Даниленко, Г. Дмитренка, Г. Єльникової, Н. Коломінського, В. Маслова, В. Пікельної, В. Шпалінського. Над проблемами інноватики працюють сучасні вітчизняні педагоги, вчені: І. Бех, Л. Буркова, І. Зязюн, О. Киричук, О. Козлова, В. Кремень, В. Мадзігон, К. Макагон, С. Подмазін, В. Пінчук, О. Савченко, А. Сологуб, Н. Федорова, А. Фурман, М. Ярмаченко тощо. А недостатньо вивчене до цього часу поняття «інноваційна культура педагога» розглядали такі науковці, як М. Кларін, Л. Колеснікова, В. Турченко, Л. Борисова, А. Ніколаєв, В. Фокін, А. Постряков та інші.

Теоретичний аналіз наукової літератури, використаний досвід районного методичного кабінету та навчальних закладів Дубенського району засвідчили актуальність, вагомість досліджуваної проблеми. Це сприяло вибору теми експерименту «Організаційно-методичні умови формування інноваційної культури сучасного педагога».

Об’єкт дослідження: процес формування інноваційної культури сучасного педагога.

Предмет дослідження: організаційно-методичні умови формування інноваційної культури сучасного педагога.

Вищезазначене дало підстави і для визначення мети експериментальної діяльності районного методичного кабінету: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити організаційно-методичні умови формування інноваційної культури сучасного педагога. Гіпотеза дослідження полягає в тому, що формування інноваційної культури сучасного педагога можливе й буде ефективним, якщо:

  • створено цілісну систему освоєння педагогом засобів, які забезпечують інноваційну діяльність, системо утворювальним елементом якої є цінності інноваційного плану;
  • відбувається інтеграція раціонально праксеологічної, організаційно-впорядкованої, описово-пояснювальної, прогностично управлінської, евристико-пізнавальної, комунікативно-трансляційної функцій;
  • впроваджують когнітивно- та діяльнісно-орієнтовані форми методичної роботи.

Відповідно до предмета, мети й гіпотези дослідження визначено комплекс завдань:

  • вивчення стану розробляння проблеми в науковій, науково-методичній, психологічній літературі;
  • обґрунтування доцільності модернізації професійного удосконалення педагога за умов освітнього закладу;
  • створення максимально комфортного освітнього середовища регіону для інтелектуального, методичного, професійного розвитку педагога;
  • розробляння та запровадження ефективних методик і технологій в управлінській діяльності та системі методичної служби району;
  • здійснення моніторингу професійного рівняпедагогів і впливу його на розвиток особистості учня;
  • модернізація системи методичної роботи на засадах сучасних технологій;
  • створення необхідних умов мотивації пошукової дослідницької діяльності педагогів.

Для вирішення завдань експерименту використовувались методи дослідження:

  • теоретичні: аналіз психологічної та педагогічної літератури; вивчення досвіду з проблеми, що ґрунтується на сучасних вітчизняних і зарубіжних технологіях; систематизація й узагальнення різних варіантів досвідів;
  • емпіричні: спостереження; анкетування; тестування; співбесіда; кількісний і якісний аналіз експериментальних даних на підставі комп’ютерного обробляння; аналіз діяльності педагогічних колективів та окремих педагогів; вивчення педагогічної документації; вивчення й узагальнення позитивного педагогічного досвіду.

Теоретична важливість дослідження полягає в тому що: теоретично обґрунтовано проблему формування інноваційної культури педагога; виявлено методики діагностування й оцінювання інноваційної діяльності вчителя сучасного загальноосвітнього навчального закладу в його творчій педагогічній діяльності; виявлено умови формування інноваційної культури педагога у процесі реалізації психолого-педагогічних, організаційно-управлінських, соціально-професійних засад організації навчального процесу.

Практичну важливість дослідження пов’язано з можливістю використання розробленої технології формування інноваційної культури педагога й системи створення методик, пов’язаних із корекцією цієї діяльності, для підвищення якості професійно-педагогічної роботи. На діагностико-концептуальному етапі дослідження здійснено аналіз понятійно-категоріального апарату й термінології, використаних у дослідженні та є обов’язковою вимогою, яку висувають до його організації та планування. З’ясовано та розкрито значення низки понять «культура», «інноваційна діяльність», «інноваційна культура», «інноваційна культура педагога» й «умови їх формування у сучасному закладі освіти».

Поняття «культура» (від лат. сultura — догляд, обробіток, виховання) увійшло в науковий обіг ще за античних часів. Саме тоді людина позначила ним способи обробляння землі. Але латинський переклад поняття тлумачить не лише як обробляння, але і як виховання, освіта, розвиток, шанування. Сучасна наукова література містить чималу кількість визначень поняття «культура». Зокрема, у «Новому тлумачному словнику української мови» подано такі основні лексичні значення цього поняття:

  • сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії;
  • освіченість, вихованість; рівень, ступінь досконалості певної галузі господарської або розумової діяльності.

Таким чином, феномен «культура» багатозначний, його характеризують складність і багатовимірність. Суть культури — гуманістична, людинотворча, що полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей стосовно кожної людини; продуктом і одночасно творцем культури є людина; головне джерело культури — діяльність людини; культура вбирає в себе способи та результати діяльності людини.

Культуру розглядають як механізм, що регламентує і регулює поведінку та діяльність людини, а саме людина є її носієм і ретранслятором, тобто культура — специфічно людський спосіб буття, який визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою. Інноваційну культуру сучасні дослідники тлумачать як комплексний соціокультурний феномен, в якому інтегровано проблеми культури, освіти, науки, техніки, виробництва, економіки з соціальною практикою. Особливої уваги заслуговує інтерпретація поняття інноваційної культури, запропоноване Л. Холодковою: «Інноваційна культура — це стан сприйнятливості нововведень особистістю, групою, суспільством, їх готовність до реалізації нововведень як інновацій».

При цьому необхідно зазначити, що інноваційна культура фахівців стосується саме професійних аспектів. Зокрема, інноваційну культуру педагогічних працівників визначають як систему професійних засобів особистісного розвитку, що забезпечують інноваційний спосіб педагогічної діяльності, провідним компонентом якої є цінності інноваційної педагогічної діяльності. Інноваційна культура педагога існує в тісному взаємозв’язку із інноваційною педагогічною діяльністю. Адже в процесі інноваційної педагогічної діяльності відбувається:

  • удосконалення теоретичних фахових і спеціальних знань, практичних навичок, необхідних педагогічним працівникам для її виконання;
  • поповнення цінностями;
  • розвиток особистісних властивостей і мотивації, що забезпечують цілеспрямовану діяльність педагогічних працівників щодо створення та реалізації інновацій;
  • розвиток чутливості сприйняття педагогічними працівниками педагогічних інновацій.

Таким чином, діяльнісний підхід розкриває зв’язок фахової інноваційної культури й інноваційної діяльності педагогічних працівників. У процесі інноваційної педагогічної діяльності створено фахову інноваційну культуру, а розвиток і вдосконалення інноваційної педагогічної діяльності сприяють розвитку фахової інноваційної культури.

Основні властивості фахової інноваційної культури педагогічних працівників: відкритість, динамічність, цілеспрямованість, багатофункціональність, саморозвиток, самокерованість. На підставі теоретичного аналізу законів інноватики окреслено шість методологічних принципів розвитку фахової інноваційної культури педагогічних працівників.

1. Принцип багатоплановості. Фахова інноваційна культура як психічне явище розгортається одночасно в декількох планах, які розкривають масштаби її організації. Розрізняють чотири плани аналізу фахової інноваційної культури педагогічних працівників.

Перший відображає взаємозв’язок і взаємодію фахової інноваційної культури з відповідними видами культури: психологічною, педагогічною, професійною тощо. А фахову інноваційну культуру розглядають як:

  • складову і суб’єктивне відображення об’єктивного досвіду психологічної, педагогічної, професійної та інноваційної культури;
  • чинник і регулятор інноваційної педагогічної діяльності.

Другий план визначає сукупність компонентів педагогічної діяльності: професійно-підготовчого, творчо-пізнавального, інноваційно-реалізувального та компонентів фахової інноваційної культури як відносно самостійну цілісність. Кожний компонент є відносно самостійним функціональним утворенням, що забезпечує різні форми взаємозв’язку особистості педагогічних працівників із інноваційним педагогічним середовищем.

Третій план фіксує фахову інноваційну культуру в її співвідношенні з інноваційним педагогічним середовищем і досвідом педагогічних інновацій. Приміром, під час взаємодії з інноваційним педагогічним середовищем педагогічні працівники стають носіями відповідного досвіду та є фахівцями інноваційного спрямування,тобто мають чітку мотивацію інноваційної діяльності, визначену інноваційну позицію, можуть не лише підтримувати інновацію, але й ініціювати її.

Четвертний план розкриває фахову інноваційну культуру педагогічних працівників як розвиток особистісних, професійно-психологічних, психофізіологічних та індивідуально-типологічних якостей педагогічних працівників, завдяки чому відбувається засвоєння інноваційної діяльності, відображення у свідомості педагогічних працівників і збагачення цінностей фахової інноваційної культури.

2. Принцип багатомірності. Фахова інноваційна культура педагогічних працівників — багатомірне явище. Кожне окреме її вимірювання, яким би аргументованим і важливим воно не було, не може охопити фахову інноваційну культуру як психічне явище в цілому. Тому цілісне уявлення про фахову інноваційну культуру вимагає аналізу й синтезу всієї різноманітності її аспектів і проявів.

3. Принцип вертикальності. Фахова інноваційна культура має вертикальну структуру. Як відносно самостійне психічне утворення фахова інноваційна культура диференціюється на взаємопов’язані рівні — мотиваційний, цільовий та інструментальний — і складається з професійних знань, умінь, навичок, цінностей і засобів особистісного розвитку, що забезпечують інноваційний спосіб педагогічної діяльності та ціннісне ставлення до неї.

4. Принцип ієрархічності. Фахову інноваційну культуру характеризує ієрархічна структура особливостей різного порядку: психологічних, педагогічних особистісних, професійних та інноваційних. Класифікація цих особливостей можлива як результат різноманітних комплексних досліджень означеного феномену.

5. Принцип взаємозумовленості. Розвиток фахової інноваційної культури в процесі інноваційної педагогічної діяльності здійснює активний вплив на процес професійної діяльності та розвиток особистості педагогічних працівників. Як регулятор інноваційної поведінки педагогів та інноваційної педагогічної діяльності фахова інноваційнакультура є детермінантою особистісних змін і змін освітнього простору.

6. Принцип взаємоперебігу. Фахова інноваційна культура є динамічною та розвивальною. Психологічну структуру динаміки фахової інноваційної культури характеризує перебіг актуального досвіду фахової інноваційної культури у потенційний (перспективний) і потенційного — в актуальний, а також забезпечує перехід від творчо-пізнавального і професійно-підготовчого до інноваційно-реалізувального компонентів педагогічної діяльності.