Репетиторство як явище. Причини попиту

02.08.2016 37 0

Якими причинами зумовлений попит на репетиторів? Це непросте питання, але всі ми знаємо на нього відповідь. Хотілося б сформулювати її чемно, виокремивши проблеми шкільні та не зовсім шкільні.

1. Перше, що спадає на думку,— школа не впорається з покладеними на неї завданнями, а вимоги до вступників до вищих навчальних закладів підвищуються. Чому ж школа не дає повноцінних знань, умінь, що дозволили б кожному, хто її закінчує, відчувати себе конкурентоздатним та успішно продовжувати навчання у вищому навчальному закладі? Тут вина не тільки школи і педагогів. Це проблема тих, хто формує замовлення школі, укладає програми, пише Державний стандарт, створює підручники. Давно і всім відомо, що програми містять чимало мотлоху, який давно слід вилучити і не засмічувати мізки дітям. Але замість того, щоб думати, структурувати знання, обачно вводити нові, вилучати застарілу та непотрібну інформацію, до програм і підручників автоматично додають нові знання. Програми розпухають, підручники стають усе абстрактнішими, бо збільшувати кількість сторінок заборонено, інформація стає усе більш недоступною, а часу на вивчення не додається. На кожен урок планується втричі-уп’ятеро більше матеріалу, ніж за законами навчання здатний освоїти учень. Що може вдіяти вчитель? В умовах масового навчання він спроможний ледве формально пройти програму. Якщо школу закрили на тиждень на карантин, це катастрофа, бо частина матеріалу навіть формально пройдена не буде.

Допоки наші діти навчатимуться за планами і програмами, подібними до нинішніх, проблема «неуспішної» школи буде лише поглиблюватися. Кожне поняття, що вводиться на уроці та розглядається в підручнику, вимагає достатнього пояснення, тлумачення, повного розуміння і, як наслідок, свідомого засвоєння. За моїми підрахунками, навіть половину з тих знань, умінь, засвоєння яких вимагають нинішні програми, учні засвоїти на рівні повноцінних знань та вмінь не можуть. Хіба що скласти деяке уявлення на рівні упізнавання.

Тож і змушені репетитори доводити, як кажуть, дитину до розуму. Розтлумачувати, пояснювати те, що було названо у класі, але чого учень так і не збагнув. Немає тут жодної провини вчителя, який вів урок, бо він фізично не спроможний пояснити складний навчальний матеріал, домогтися його розуміння і засвоєння в умовах дефіциту часу.

2. Змінилися й учні, точніше, їхня здатність сприймати, розуміти, мислити. Уже багато десятиліть медики б’ють на сполох — українцям не вистачає йоду. Нестачу йоду прямо поєднують із погіршанням інтелектуальних можливостей. Йододефіцит можна було б подолати шляхом збагачення цим продуктом будь-якого іншого продукту щоденного вжитку, наприклад солі. Але проблема не вирішується, бо виробники солі на цьому втрачатимуть свої прибутки. Якщо йододефіцит буде накопичуватися, то це може привести до незворотних інтелектуальних мутацій і суттєвого зниження розумового потенціалу нації.

Проте нинішнім дітям бракує не лише йоду. Вони багато чим відрізняються від своїх батьків.

Дослідники стверджують, що вже кожна друга дитина в першому класі — індиго. Діти індиго,

про яких розповідають багато чудес, обдаровані розвинутою інтуїцією, але позбавлені логіки.

Вони якимись таємничими шляхами можуть відчувати наслідки, мають готові правильні відповіді на багато запитань, але не можуть пояснити, як і чому з’являється та чи інша відповідь. Деякі випускники середньої школи зізнавалися, що на тестах ЗНО вони навіть не намагалися логічним шляхом вивести правильну відповідь, а просто відчували її, і ця відповідь виявлялася правильною.

Нинішня шкільна наука побудована на пріоритетах логічного мислення. Тому дітям з інтуїтивним мисленням стає все важче її долати. Якщо гіпотеза про нашестя дітей індиго, яких вважають дітьми майбутнього, виявиться правдивою, то шкільну науку треба кардинально перебудовувати. Можна вважати, що педагогирепетитори торують шлях новим взаєминам з дітьми. Перебуваючи у безпосередньому контакті зі своїми вихованцями, вони краще відчувають їхні душевні порухи, ніж віддалені класні вчителі. Посилення енергоінформаційного контакту — значний резерв забезпечення високої якості шкільної освіти. (Детальніше про дітей-індиго, їхні особливості, про енергоінформаційну природу навчання і шляхи повнішого використання енергоінформаційного впливу можна прочитати у книзі Подласый И. П. Энергоинформационная педагогика. — М., 2010.)

3. Пересічний шкільний педагог не відчуває ні потреби, ні бажання працювати добре. Як і всі інші наймані працівники, він вважає, що його праця недооцінена, а тому виконує її без ентузіазму, без натхнення і зовсім не через розвинену любов до дітей і відповідальність перед майбутнім. Минув час педагогів-подвижників, які трудилися не за гроші, а за совість. Совість у наш прагматичний час — поняття не витребуване і геть ефемерне. Основним показником успіху став гаманець, і шкільні люди нічим відрізняються від інших.

Відверто кажучи, я не бачу, що можна змінити в зачарованому колі «якість праці — оплата праці». Адже грошей завжди буде мало. Окрім того, гроші впливають на якість праці лише до певної межі. Жоден педагог не може зробити більше того, на що він здатний, скільки б йому не платили. Отже, необхідні якісь інші стимули, щоб спонукати педагога трудитися краще. Таким стимулом, на мою думку, може стати втрачена наразі суспільна значущість праці педагога. На всіх рівнях, особливо на державному, слід підкреслювати пріоритетність педагогічної праці перед усіма іншими, бо саме від вихованості найбільше залежить майбутнє суспільства. Нестачу бензину, автомобілів, навіть продуктів харчування ми якось переживемо, а невихованість, варварство — не переживемо, бо неолюднений вихованням варвар знищить усе.

Особливо слід підкреслити низький професійний рівень випускників педагогічних університетів.

Переважна більшість тих, хто залишаються працювати у школах, лише через 5–7 років стають учителями, тобто починають більш-менш розуміти, для чого вони у школі і що мають робити, та позбавляються фактичних помилок при викладанні своїх предметів. Батьки та діти це розуміють і бачать, тому й шукають підтримки в досвідчених професіоналів. До речі, усі без винятку педагоги-репетитори — це фахівці з відповідним педагогічним стажем, початківців серед них немає. Якщо й трапляються студенти-репетитори, то це лише партнери учнів для повторення мов і правил, а не фахівці, здатні організувати мислення і раціональне пізнання.

Як ставляться до репетиторів учні? За незначним винятком — позитивно і дуже позитивно. Учень розуміє, що педагог-репетитор працюватиме лише з ним, він буде домагатися добрих результатів. Тому образи, непорозуміння, конфлікти неможливі. Репетитор не лаятиме за неуважність, не буде дорікати нездатністю до науки, не ображатиме натяками, не записуватиме доган у щоденник, не викликатиме батьків. До репетитора існує повна довіра, чого не можна сказати про класних учителів.

Коли на сімейній раді приймається рішення найняти репетитора і з’ясовується, скільки на це піде коштів із сімейного бюджету, дитина, як ніколи раніше, розуміє, якого значення надає родина її освіті, переконується, на які додаткові витрати йде родина задля її майбутнього, усвідомлює свою відповідальність за раціональне використання коштів і досягнення запроектованих результатів. Тому вже на етапі прийняття рішення про запрошення репетитора, ставлення до нього з боку родини й учня однозначно позитивне.

Якщо ж учневі та репетиторові пощастить із перших кроків увійти в тісну ділову співпрацю, якщо дитина матиме швидкі й очевидні успіхи, то стосунки між педагогом і учнем складаються якнайкращі. Дитина починає вірити учителеві й готова виконувати який завгодно обсяг праці, щоб результати були ще кращими.

Педагогіка репетиторства виявила і деякі несподівані аспекти трансформації відносин між учнями у класі. Не всі родини мають змогу запросити дорогих репетиторів, між дітьми розпочинається змагання — у кого репетитор «найкрутіший», тобто найдорожчий, найуспішніший. Успішні репетитори передаються з рук до рук, із родини в родину, за їхніми послугами вишиковуються черги. Діти це розуміють: досвідчений репетитор — це гарантія вступу до омріяного вишу, із закінченням якого ототожнюється майбутній життєвий успіх.

Учні, які працюють з репетиторами, часто перестають працювати на уроках. Старшокласниці розглядають себе у люстерках, підфарбовують губи і брови, а на запитання вчителя, чому не працюють, згорда відповідають, мовляв, навіщо, репетитор мені все окремо пояснить. Частина учнів відмовляється відвідувати уроки, адже все одно треба йти до репетитора, де будуть вивчатися ті самі знання. Якби за атестат не зараховувалися бали для ЗНО, то значна частина старшокласників шкільних уроків не відвідувала б.

Класні вчителі значно підвищують свої успіхи за рахунок праці репетиторів. Перемоги на олімпіадах, конкурсах — усе це, швидше, заслуги репетиторів. До речі, усі переможці учнівських конкурсів, олімпіад працюють із репетиторами, у ролі яких часто виступають «свої» педагоги, які на додаткових заняттях додають усе те, чого не встигли сформувати у класі. Це ще раз підтверджує висновок, що шкільні програми перевантажені, для їхнього освоєння навіть найкращими учнями треба значно більше часу.

Поділитися в Viber Залишити свій відгук