Репетиторство як явище. Забезпечення едукації

02.08.2016 135 0

Своєю працею педагог репетитор створює продукт, що може бути визначений як вихована навченість або навчена вихованість. Цим дещо незвичним поєднанням слів хочемо підкреслити, що педагог-репетитор не замикається на створенні суто дидактичного продукту — навченості, а досить ретельно та глибоко займається питаннями виховання свого учня. Дуже часто трапляється, що перш ніж навчити учня, треба його виховати, тобто сформувати необхідні для успішного навчання якості.

Чого більше у праці репетитора — навчання чи виховання,— сказати складно. Тож дуже неправильно налаштовують себе деякі педагоги, готуючись до репетиторської діяльності, що їм доведеться займатися лише навчанням.

У сучасній українській педагогіці вже відбувся поворот до визнання нерозривності навчання та виховання. Розглянемо це питання докладніше, бо воно однаково важливе і для педагогів, і для батьків, і для учнів.

Навчання не самоціль. Навчання — це засіб виховання. Саме через навчання ми домагаємося засвоєння учнями необхідних знань, умінь, способів мислення, поглядів і переконань, норм поведінки і способів діяльності. Самі лише знання без їхнього застосування на практиці нічого не варті. Вчимося для того, щоб використовувати набуті знання для розв’язання життєвих проблем, для покращення власного життя. Вчимося не для школи, не для оцінок, не для ЗНО, а для життя.

Навчання в найбільш загальному значенні — робота над собою з метою отримання знань. Іноді навчанням називають набуттям досвіду. Навчання відбувається постійно і за будь-яких умов. Для прискорення процесу винайдені навчальні заклади, де навчання доручається спеціально підготовленим людям — педагогам.

У «шкільному» розумінні — це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вчителів і учнів, спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей, способів мислення і поведінки учнів, закріплення навичок самоосвіти.

Основу навчання складають знання, уміння, навички (скорочено — ЗУНи), що виступають з боку вчителя як початкові (базові) компоненти змісту, а з боку учнів — як продукти засвоєння. Знання — це віддзеркалення людиною об’єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.

Вони є колективним досвідом людства, результатом пізнання об’єктивної дійсності. Уміння — готовність свідомо та самостійно виконувати практичні і теоретичні дії на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і набутих навичок. Навички — компоненти практичної діяльності, що виявляються в автоматизованому виконанні необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового вправляння.

Повідомляючи учням ті або інші знання, педагоги завжди надають їм необхідну спрямованість, формуючи немовби побічно, а насправді вельми докладно, найважливіші світоглядні, соціальні, ідеологічні, етичні та багато інших настанов. Тому навчання має виховний характер. Так само ми повинні визнати, що в будь-якому вихованні завжди містяться елементи навчання. Навчаючи — виховуємо, виховуючи — навчаємо. Виховання і навчання — єдиний процес.

Саме тому виховання, скільки б і хто не намагався б, не можна вилучити з праці репетитора. Воно завжди буде головним, якщо ми навіть не вживатимемо цього слова. Подивимося, що робить педагог. Він пояснює навчальний матеріал, здійснює вправляння, проводить тестування. На перший погляд, типовий дидактичний процес, без ознак виховання. Насправді — суцільне виховання. Навчаючи, педагог виховує:

• дисциплінованість,

• посидючість,

• акуратність,

• чесність, правдивість,

• відповідальність,

• працьовитість,

• наполегливість,

• уміння працювати,

• добросовісність і ще десятки інших взаємопов’язаних якостей особистості, необхідних для життя. То як же ми можемо сказати, що не займаємося вихованням?

Саме виховання, а не навчання ми маємо підкреслювати перед замовниками педагогічних послуг.

Педагог має наголосити, що він не тільки сформує в дитини необхідні знання, а виховає в неї наполегливість, уміння працювати, відповідальність та інші необхідні для життя якості. Навчання — це лише засіб досягнення більш значущого результату — виховання, розвитку, формування.

Традиційно сформовані педагогічні категорії навчання та виховання націлюють на відмінність їх між собою, на певну ізольованість і навіть відокремленість. Це завдало значної шкоди як теорії, так і практиці. Дійшло до того, що педагогічна теорія стала погано стикуватися з практикою. Наука нескінченно розводить, роз’єднує й уточнює поняття виховання і навчання, а на практиці вони нероздільні, якими були, такими й залишилися. Виховання і навчання у практиці існують як єдиний процес.

Зайдіть до класу і подивіться, чим займаються діти. Скажіть, що зараз відбувається — навчання чи виховання? Мама наставляє свого малюка — вона його виховує чи навчає? Останні вісті по телевізору або з газети — вони нас навчають чи виховують? Педагогічна книжка, яку ви зараз гортаєте,— виховує чи навчає? На всі ці питання відповідь буде одна — і виховує, і навчає.

Навчання немислиме без виховання, а виховання не може існувати без навчання. Виховуючи — навчаємо, навчаючи — виховуємо. Навчання слугує засобом виховання (так і кажуть — виховання через навчання), а виховання прокладає шлях навчанню (є вираз — виховне навчання). Завжди і скрізь навчання зливається з вихованням і є єдиним, органічно неподільним процесом. Так навіщо ж розводити ці поняття?

Розводити навчання і виховання — те саме, що розводити їжу і питво. Хліб ми зазвичай їмо, а воду п’ємо. А якщо хліб рідкий, а вода тверда? Це не означає, що не можна окремо і глибоко вивчати їжу або напої. Для того щоб краще розібратися в навчанні та вихованні, їх можна умовно розмежувати на ізольовані системи та вивчати кожну окремо. Але при цьому не можна забувати, що вони складають органічну єдність.

На жаль, педагоги про це забули і пішли неправильним шляхом. Намітилося жорстке відокремлення виховання від навчання. Вашому професорові теж не пощастило уникнути відділення виховання від навчання. У підручниках минулих років на догоду традиції проводився і закріплювався подібний розподіл. Теорія навчання (дидактика) і теорія виховання (виховатика) розводилися. Дійшло до того, що фахівці з виховання і навчання вже погано розуміють один одного. Здобувачеві наукового ступеня треба чітко визначитися, чим він займається — навчанням чи вихованням. Тільки у практиці все як було, так і залишається. Навіщо ж потрібна теорія, що  не узгоджується з практикою?

Не будемо торкатися історії розвитку понятійного апарату педагогіки. У давнину поняття навчання і виховання не розводилися. Усе, що цього стосувалося, називалося зазвичай одним словом.

У більшості сучасних мов немає слова «виховання». Наприклад, в англійській значення виражається словом «education» і при перекладі текстів вельми складно визначитися, де вжити слово «виховання», а де поставити «навчання». Доречно зауважити, що американці багато попрацювали над очищенням понятійного апарату, унаслідок чого їхня педагогіка стала практичною, раціональною та діловою.

У нашій педагогіці 30-х років минулого століття помітили проблему і навіть намагалися її розв’язати. Але далі боязкої пропозиції замінити два поняття «навчання» і «виховання» одним поняттям «едукація» не пішли. У педагогічних енциклопедіях слова «едукація» немає, але неважко визначити, що воно було утворене від латинського кореня. Латинське слово «educare» скрізь і всюди тлумачиться як «навчання, виховання». Едукація (лат.) — «навчання, виховання», пояснює «Словопедія». До речі, за часів Сковороди повсюдно в Україні це слово широко використовувалося, як і багато інших латинських понять. Едукованим вважався той, хто пройшов належну школу. Educaсiaroburnostrumest(«У вихованні — наша сила»).

Комуністична влада не дозволила педологам розвинути поняття. Комуністичне виховання молоді, на яке переносився головний акцент радянської педагогіки, ніяк не поєднувалося з «едукацією» (у значенні навчання-виховання), у ньому без зусиль вгадувався «буржуазний» підтекст. Що за «едукація» пролетарських дітей? На поняття і термін була накладена заборона. З того часу і прижилися в педагогіці поняття з практично одним і тим же змістом: «трудове навчання» і «трудове виховання», «розумове виховання», «розумова освіта», «розумове формування», «розумовий розвиток» тощо. Їхнє нерозбірливе застосування розмиває і без того нечітку педагогічну теорію.

Не шукатимемо нового терміна. Навчання, органічно поєднане з вихованням, назвемо едукацією.

Процес виховання-навчання назвемо едукаційним. Це організований процес навчання-виховання, що відбувається у спеціально для цього створених умовах, під керівництвом професійних педагогів, націлений на отримання заздалегідь запланованого результату.

Що дає злиття двох понять? По-перше, відбиває справжній стан речей. Якщо навчання і виховання не можна розвести на практиці, то навіщо їх розводити в теорії? По-друге, це істотно спрощує теорію, де більше немає необхідності виводити і розглядати окремі закони для виховання і навчання, які у своїй суті співпадають. Сьогодні ми їх розводимо більше штучно та суб’єктивно, вважаючи, за власним розсудом, що в одних випадках більше виховання, а в інших — навчання. По-третє, виділяються вирішальні умови прискорення процесу — створення спеціальних умов і управління. По-четверте, відкриваються шляхи для модернізації способів і засобів едукації.

Практикам теж полегшення. Єдиний, органічно неподільний навчально-виховний процес не ділиться більше на навчання і виховання, і немає необхідності виділяти в ньому навчальні (дидактичні) та виховні цілі. Привчили педагогів їх виділяти ще в соціалістичній школі, де виховання комуністичної ідеології завжди ставилося на перше місце і прописувалося окремим рядком. Наприклад, якщо навчальна (дидактична) мета уроку визначалася — навчити учнів розв’язувати квадратні рівняння, то до неї завжди планувалася виховна мета, наприклад, формування комуністичного світогляду. Ми так до цього звикли, що до цього часу не помічаємо безглуздя і не можемо відмовитися від усталеного підходу. А часи ж змінилися.

Звернемося далі до категорій освіти, розвитку, формування. Було проведене опитування педагогів.

Їх запитали: «Що означають поняття «розвиток» і «формування» в педагогіці? Як часто ви використовуєте ці поняття?». Якщо поняття розвитку більшість педагогів пояснюють правильно, то «формування» має аморфне значення і невизначену сферу застосування. Ми просто для краси складу кажемо — «формування культури поведінки», хоча насправді йдеться про виховання культурних звичок або ще простіше — навчання чистити зуби. Те саме ми бачимо і в більшості інших випадків. У зарубіжній педагогіці та психології поняття «розвиток» використовують широко, але уникають говорити про формування, справедливо вважаючи, що воно не дуже пристосоване для передавання сенсу педагогічних дій.

Названі категорії важко використовувати для побудови ефективної теорії. Освіта, розвиток, формування теж потребують уточнення. Перш за все щодо того, яке місце їм відводиться в ієрархії руху едукації до своєї мети. Освіта, розвиток, сформованість логічно розглядати як наслідки, результати, продукти едукаційного процесу. Едукаційний процес існує для того, щоб молоде покоління набуло енергії, сили життя, стало навченим і вихованим.

У навчально-виховних закладах їх, образно кажучи, як частинки в колайдері, розганяють до потрібного рівня і прискорення. Сили навченості, вихованості, освіти, розвитку і сформованості забезпечують можливість людини ефективно пристосуватися до вимог життя.

 

 

Освіту, розвиток, формування виділимо у спіль ний процес і визначимо як загальне поняття. Назвемо робурсація (від лат. roburs — сили). Неважко помітити і в цьому терміні латинський корінь та українське закінчення. У такому розумінні освіта, розвиток і сформованість виражають різні рівні вдосконалення людини.

Перший (нижчий) рівень робурсації — освіта, вищий (середній) — розвиток, найвищий — сформованість. Щаблі робурсації, як сходинки людини до досконалості, можемо визначити так: освічена, розвинена, сформована. Людина, яка набула сили. Виховання — сила наша (Educacia — robur nostrum est).

Що ж у нас вийшло? Два ключові поняття, дві головні категорії — едукація і робурсація — повністю розкривають предмет педагогіки. Едукація — виховання, злите в єдиному процесі з навчанням, що здійснюються у спеціально створених умовах, за досконалими програмами управління відповідно до поставленої мети і заздалегідь спланованого продукту. Робурсація — рівні продуктивності едукації.

Умовна схема основних категорій педагогіки в новій інтерпретації подана на рис. 1.

У світлі нових дефініцій педагогіку визначимо як науку про едукацію і робурсацію.

Поняття едукації введене для позначення органічної єдності навчання і виховання, нерозривності педагогічної та учнівської діяльності. Рух едукації до своєї мети називається едукаційним процесом (ЕП).

Едукаційний процес має свої відмінні особливості, що характеризують його і виводять за межі інших процесів, які мають відношення до виховання.

1. Едукаційний процес — єдність трьох складників: педагога, учнів, предмета навчання-виховання.

2. Едукаційний процес відбувається у спеціально створених умовах. Умовами є навчально-виховні заклади, що спеціально створюються для едукаційного процесу.

3. Едукаційний процес має чітко окреслену мету. Остання виводиться з цільових установок розвитку суспільства, загальнолюдських цінностей і має сучасне наукове обґрунтування.

4. Едукаційний процес здійснюється за спеціальними планами і програмами. Останні розробляються науково-дослідними установами і затверджуються державними органами.

5. Едукаційний процес управляється педагогами, кваліфікація яких підтверджена дипломом встановленого зразка. Процес, в якому не присутній кваліфікований педагог, не відноситься до едукаційного.

6. Едукаційний процес завершується гарантованим результатом. Функціонує система поетапного і завершального контролю досягнень, що виводить кожного вихованця на посильний для нього рівень навченості і вихованості.

7. Учасники едукаційного процесу несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку за свою діяльність і поведінку. Усі процеси, включно із самовихованням не можуть бути віднесені до ЕП, тому що не мають необхідних і достатніх ознак. Візьмемо для прикладу те ж телебачення, яке справляє дуже могутній тиск на молоду людину. Телебачення навчає, виховує, розвиває, формує. Але чого домагається телебачення? Тільки наших грошей. Це бізнес. Ніхто не несе жодної відповідальності за те, як та або інша передача вплине на людину, що з нею буде після, куди її приведуть заклики, що лунають з екрану. Відповідь телевізійників цинічна — не хочеш, не дивися. Але підростаюча людина слабка, сила волі не сформована, а робити вибір вона ще не вміє.

Поділитися в Viber Залишити свій відгук