НОВИНИ

23 липня 2013
Диски «Електронний конструктор уроку»: від економії часу — до творчості

Як завдяки ЕКУ виявляється творчість?

Як завдяки «Електронного конструктора уроку» зекономити час?

Є відповіді!

more
10 липня 2013
Лист до редакції

Психоемоційний тип тренінгу. Вправи на розвиток психологічної чутливості й навички переконувального впливу

   

«Антикіллер»

Учасникам роздаються картки з назвами ролі; одному із гравців дістається роль кіллера. Усі заплющують очі — «настала ніч», а кіллер указує ведучому, хто з гравців стане сьогодні жертвою. «Уранці» ведучий повідомляє, кого вбито. Гравці повинні знайти в групі кіллера. При цьому вони повинні дотримуватися двох умов:

  1. Два учасники одночасно повинні оголосити свої версії про те, хто є кіллером.
  2. Виступи цих правдошукачів супроводжуються словами: «Я хочу зробити зізнання».

 

Виникають такі варіанти розвитку сюжету:

а) обидва гравці називають ту саму людину-кіллера, тобто версії виявилися вірними. У цьому випадку кіллер «помирає» — залишає коло, але найближчої ночі він призначає свого спадкоємця;

б) обидва гравці вказують на різних людей. У цьому випадку помирають самі правдошукачі, навіть якщо один з названих справді був кіллером (про що знає він сам і ведучий).

 

Рекомендації. Інформація для міркування:

  • Що відчуває людина, яка робить зізнання й не впевнена до кінця у своїй правоті?
  • Що відчуває той, кого викривають?
  • Як почувається безневинна людина, яку обвинуватили в убивстві?
  • Що вона відчуває, коли бачить, що стала мимовільною причиною загибелі інших людей?

Можна запропонувати учасникам пограти в ту саму гру, але без дотримання зазначених правил. Потім запропонувати учасникам порівняти свої відчуття в першому й другому випадках. Подумати, для чого потрібні правила в іграх.

 

«Шериф і вбивця»

Для гри готуються квитки відповідно до кількості учасників. На двох квитках позначено ролі «шерифа» й «убивці». Решта квитків — порожні. Усі квитки скручуються так, щоб не було видно написів, і складаються в темний пакет. Кожен учасник вибирає собі квиток, але не показує його іншим гравцям. Учасник, який виконує роль «убивці», повинен поглядом «убивати» інших гравців. «Шериф» зобов’язаний знайти «вбивцю», при цьому він може орієнтуватися на два ігрові моменти. По-перше, він визначає «вбивцю» по очах. По-друге, інші гравці, відчувши погляд «убивці», говорять: «Я вбитий», тим самим показуючи «шерифові», хто в групі грає роль убивці.

«Убивця» може бути знайдений відразу, але може залишитися невиявленим до кінця гри. Значення має не результат, а процес гри.

 

Рекомендації. Вправа завжди проходить жваво; вона розвиває інтуїцію, поліпшує соціально-психологічний клімат у групі.

 

«Митниця»

З учасників вибираються два «працівники митниці» та два «іноземці». «Митники» залишаються в кімнаті, а «іноземці» виходять. Завдання перших полягає в тому, щоб так організувати бесіду з «іноземцями», аби з’ясувати, хто з них провозить «заборонений товар». Як такий «товар» можуть бути, наприклад, «наркотики». Зрозуміло, все це не реальні речі, а ігрові символи.

Так, багажем можуть бути дві книги, з якими «іноземці» підходять до «митників» і ведуть бесіду, а «наркотиками» — вкладений в одну з книг аркуш чистого паперу. «Митники» не мають права брати ці книги в руки й перегортати. Вони повинні виконати своє завдання, спираючись на свою спостережливість та інтуїцію.

Поки «митники» сідають і готуються приймати «іноземних гостей», останні за дверима кімнати складають легенду: з якої вони країни, з якою метою приїхали, на який період запланований їхній візит тощо. Головне завдання «іноземних гостей» полягає в тому, щоб під час розмови не викликати підозр «митників» і розповісти легенду, яка допоможе відволікти увагу «митників» і перешкодити їм прийняти правильне рішення. Наприклад, гостросюжетна або сентиментальна історія може надовго відвернути увагу «митників».

Під час гри поступово з’ясовується, що вже перші дії «іноземців» часто видають їх «з головою»: той, хто везе «заборонений товар», часто або метушиться, або зайво напружений і скутий.

Лідером бесіди в більшості випадків виступає той з «гостей», хто вільний від контрабанди.

Бесіда триває доти, поки «митники» не вирішать, у кого з «іноземців» захований «заборонений товар». Після того як відповідь отримано, решта учасників, які знаходилися в кімнаті в ролі глядачів, також пропонують свої рішення. І лише потім «іноземці» зізнаються.

 

Рекомендації. Після гри всі разом обговорюють, які відповіді були правильні й чому. З’ясовується, за якими ознаками «працівники митниці» та глядачі визначили, у кого з «іноземців» був захований «заборонений товар».

 

«Ланцюгова реакція»

Учасники утворюють коло, тримаючись за руки. Ведучий швидко, несильно, але відчутно, стискає руку сусіда праворуч або ліворуч. Той так само потискує руку свого сусіда і т. д. Потиск переходить від одного до другого, поки не повернеться до ведучого. Повторюється та сама процедура, але в інший бік.

Завдання ускладнюється: під час передачі імпульсу вправо гравець озвучує свою участь вигуком «Ех!», а вліво — вигуком — «Ух!». Якщо імпульси праворуч і ліворуч «зустрічаються» на якомусь гравці, то він вигукує «Хо-хо!» і автоматичним потиском рук відправляє імпульси назад по колу.

 

Варіант: замість потисків можна наступати на ногу, підморгувати, ляскати сусіда по коліну тощо.

 

Рекомендації. Обговорення:

  1. Чи важко стежити за імпульсом?
  2. Чи легко озвучувати свою участь?
  3. Як почувається людина, на якій замкнули імпульси пообидва боки?
  4. Які відчуття, коли людина збивається?
  5. Що потрібно зробити, щоб гра приносила задоволення,а не напруження?

 

Тренінг на емпатію (автор Є. В. Коротаєва)

 

«Ідучи, озирнися»

Завдання на перший погляд досить просте: пари учасників розходяться в різні боки, але в певний момент повинні озирнутися й подивитися одне на одного. Причому озирнутися повинні в той самий час. Зробити це буде непросто, тому що вони повинні домовитися про це без допомоги жестів і слів. Таким чином, їм залишаються лише почуття. Подивитися одне одному в очі, спробувати відчути свого партнера. Поверніть пари одне до одного спинами. Чи є в них відчуття єднання між ними?

 

Рекомендації. Кількість спроб для кожної пари необмежена. Однак, якщо двоє людей у такій ситуації «побачать» одне одного з першої або другої спроби, виходить,між ними є незриме тяжіння.

 

«Назустріч одне одному»

Учасники розбиваються на пари й виконують два завдання.

 

Завдання 1. Стоячи обличчям одне до одного, учасники з’єднують свої долоні з долонями партнера. Потім одночасно роблять крок назад, не відпускаючи долонь. Потім ще крок назад і ще... При цьому між партнерами постійно існує контакт очей і долонь. «Відступ» триває якомога довше. Якщо учасники вважають, що «дійшли до точки», то починається зворотний процес.

При цьому долоні продовжують надійно зв’язувати партнерів.

 

Завдання 2. Пари ті самі. Партнери стоять один перед одним на відстані двох кроків. Потрібно гойднутися назустріч одне одному (не відриваючи ніг від підлоги) так, щоб з’єднатися, обпертися долоням (як у завданні 1). Вийшло? Чудово. Тепер кожен робить крок назад і знову спрямовується назустріч своєму партнеру. І ще крок назад...

 

Рекомендації. Гра вчить довіри, допомагає встановитиоптимальну дистанцію під час спілкування, контакту,показує, наскільки важлива під час спілкування тактильна підтримка.

 

«Торкнися мене»

Учасники стають обличчям одне до одного і по черзі виконують роль головного в парі. Спочатку перший «веде», він повинен покласти руки на плечі партнерові. Потім заплющити очі та спробувати відчути те незриме тяжіння, що допомогло в попередньому завданні. Темп торкань має бути таким, яким, з погляду головного, він буде найбільш приємним «веденому». Головний у цей момент не бачить. Він спирається на чуттєве сприйняття.

А «ведені» після виконання завдання двома-трьома словами передають свій емоційний стан під час виконання вправи.

 

Рекомендації. Ведучий дізнається думку кожного:

  • Які почуття сповнюють людину, коли вона відчуває,що інша людина знаходиться в їхніх руках?
  • Що в цей момент відчуває інша людина?

 

«Багаж у дорогу»

Один із гравців сідає спиною до інших. Ведучий говорить, що учасники повинні зібрати багаж тому, хто йде. Але до «багажу» кладуть не речі (мило, рушник тощо), а особистісні якості, які допоможуть у житті. Причому потрібно називати ті якості, які справді є в цієї людини. І одночасно звучать слова, що означають явища, які варто залишити вдома, тому що вони можуть нашкодити.

 

Рекомендації. Ведучий стежить за тим, щоб «багаж»особистості відчутно перевищив те, що залишається.

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 3909
 
Догори