Маленькими кроками до великої мети

Двері до кабінету директорки завжди прочинені, і, пробігаючи повз у редакційних справах, можна побачити її — зібрану й зосереджену першу леді.

— Доброго дня, Інно Іванівно! — напівголосно, щоб не відволікати.

У відповідь щира усмішка і «повне включення»:

— Привіт, Наталочко (Віко, Сергію, Людмило…) — директорка знає нас всіх по іменах — дуже гарний був останній номер, особливо мені сподобалось… — і ти вже натхненна (-ний) і мотивована (-ний). Це ж добре, коли керівництво бачить у тобі особистість, а не гвинтик у системі.

До речі, в «Основі» всі — яскраві особистості, яку б посаду не обіймали — керівну чи під­леглу. З повною зайнятістю чи за сумісництвом. Видавництво цінує людей, і його працівники відповідають взаємністю і залишаються назавжди.

 

Як розбудувати незалежне видавництво навчальної літератури, створити колектив одно­думців і посісти перші місця на ринку педпреси, ми розпитали в директорки ВГ «Основи».

 

  

 

Як все починалося?

Починали ми 2002 року з такої, як тоді здавалось, нере­альної ідеї — стати журналами № 1 для вчителів України. Тоді на рин­ку педагогічної преси було два потужних київських видавництва, які випускали схожі продукти — комплекти журналів і газет для вчителів. І ось з’явилися ми, якісь маленькі, божевільні і, до того ж, у Харкові.

Команда з тринадцяти осіб ледве вміщалася в невеличкому офісі. Маленька кімната, два стільці, одне крісло, де по черзі вичитували тексти коректори. Комп’ютер на той час був один. За ним працюва­ла технічна група. Усе починалося з малого, але нас об’єднувала одна велика мета, і, здавалось, не було жодних перепон, щоб її досягти.

 

Чи мали ви та ваші співробітники досвід журналістської роботи?

Спершу ми нічого не знали про те, як робити жур­нали і де шукати свого читача. Хоча наші редактори були досвідче­ними спеціалістами і вже мали право сказати своє слово в педаго­гіці, утім, створювати журнали вони навчались у ході роботи. Ми разом вивчали, що таке верстка, ко­ректура, коли і як необхідно відда­вати журнал у друкарню. Звичайно, було важко, але наша віра у спіль­ну мету була колосальною. Озираю­чись назад через кілька років, зга­дували, як ми це робили, і самі собі дивувалися.

У другий рік життя наші наклади збільшилися в 4 рази, але ми дуже ба­гато працювали для цього. Усі зусил­ля були спрямовані на те, щоб доне­сти до вчителів нашу продукцію, показати, розповісти їм про «Основу». Редактори роз’їжджалися в різні ку­точки України, виступали й заряджа­ли вчителів своєю енергією.

 

  

 

Зараз у редакціях стоять папки з ма­теріалами уже на рік уперед. У перші ж роки авторських матеріалів було на кілька найближчих випусків. Люди, які пишуть до журналу, — звичайні вчите­лі, які щодня проводять уроки, мають свій унікальний досвід, педагогічні зна­хідки, ноу-хау, які можуть бути ціка­ві іншим учителям. У цьому і полягає наша головна відмінність від інших ви­давництв. Журнали «Основи» створено вчителями для вчителів.

У перші роки траплялося, що редак­тори залишались в офісі до ранку, щоб вчасно видати номер. Графік був і є не­похитним, а поважної причини не від­правити журнал вчасно до друкарні не існує.

 

Які проблеми доводилося розв’язувати в перші роки існування видавництва?

Я намагалася створити належні умови для роботи команди. Ще одну свою функ­цію я б назвала «відкривачем дверей»: я їздила до Міністерства освіти, регіональних інститутів, пре­зентувала нас і наші видання. Я витратила на це багато сил і часу, але, на жаль, з роками зрозуміла, що відносини з органами управління освітою май­же ніяк не вплинули на траєкторію розвитку ви­давництва, натомість відчула, що велике щастя — бути незалежними.

Колись поштові скриньки були заповнені га­зетами та журналами, сьогодні — квитанціями та рекламою, а з появою інтернету інформація вза­галі знецінюється.

 

Я не раз бачила журнали «Основи» на поли­цях шаф у кабінетах своєї школи, на вчи­тельських столах, але ніколи не натрапля­ла на них у кіосках. Директорка розповіла, що зараз журнали можна придбати тільки за передплатою, бо, на її думку, залишити журнали доступними тільки для своїх чи­тачів — це якнайкращий спосіб відродити культуру передплати, одну з найкорисні­ших і продуктивних.

 

У чому особливість журналів ВГ «Основа»?

По-перше, журнали пропонують учителеві не звичайні шаблони уроків, які зараз можна знайти всюди, а нові ідеї, фішки, інстру­менти для роботи.

По-друге, передплата економить час і пропо­нує якість. Так, кожен учитель може відкрити інтернет, але скільки часу йому потрібно, щоб не тільки знайти інформацію за темою, а й відібрати найцінніше й найкорисніше.

Професійний журнал пропонує вчителеві ма­теріали — відібрані, якісні, сучасні, перевірені на відповідність до програм і вимог оригінальності, новизни, методичної грамотності, предметної цін­ності, практичності. Вони пропущені через редак­торський фільтр, а той, хто запропонував вам ці матеріали, вже взяв на себе відповідальність за їхню якість.

Тож професійні журнали сприяють професій­ному зростанню. Передплата має багато спільного з тренуваннями, головна вимога яких — регуляр­ність. Саме регулярність є унікальною перевагою професійної преси.

 

За п’ятнадцять років змінилося майже все. Команда з 13 осіб зросла майже до 100, маленька кімнатка стала двоповерховим офісом. З’явився відділ реклами, телемаркетингу, власні проекти і багато нововве­день... І зрештою я зрозуміла: людині, яка все це розпочала, так приємно розповіда­ти про те, з чого починався їхній шлях.

 

Що рухало вперед ВГ «Основу»?

Спочатку було важко, але за­раз ці роки кожен з нас згадує як найщасливіші. Нові міста, нові знайомства… Ми збирали повні зали людей. Коли ти спілкуєшся віч-на-віч зі своїми читачами, чуєш відгуки і бачиш, що це комусь потрібно, дістаєш божевільні емоції, бо­жевільну енергію. Так, ми були маленькими, але нас об’єднувало ще дещо, крім великої мрії, — ми були справжніми друзями. З часом усі складнощі забуваються, а кайф від того, що ти зробив, зали­шається надовго. Я відчуваю, що в останні роки ми щось втратили в емоціях. Зараз нам 15 років, і потрібно створювати щось нове.

 

Тож якою буде «Основа» ще через 15 ро­ків, можна тільки здогадуватись, але мрії в цих людей грандіозні, і вони гото­ві до нових відкриттів і здивувань.

 

Які плани має ВГ «Основа» на майбутнє?

Нам завжди потрібен рух уперед. Ми продовжуємо робити електронні продукти, надавати послуги з дистанційного навчання, запа­лювати нові зірки через конкурс для талановитих педагогів Global Educational Discovery, проводити масштабні інтернет-марафони. Створили соціаль­ну мережу для вчителів «Школа+». Ми весь час шукаємо нові форми, щоб не занудьгувати від са­мих себе.