НОВИНИ

23 липня 2013
Диски «Електронний конструктор уроку»: від економії часу — до творчості

Як завдяки ЕКУ виявляється творчість?

Як завдяки «Електронного конструктора уроку» зекономити час?

Є відповіді!

more
10 липня 2013
Лист до редакції

Хороший учитель — завжди учень

   

Global Teacher Prize — найпрестижніший міжнародний конкурс, який ще називають «Нобелівською премією для вчителів». Ця щорічна премія в розмірі одного мільйона доларів вручається фондом Varkey GEMS Foundation найвидатнішому вчителю, щоб підтримати високі стандарти навчання. На першому засіданні журі з числа кандидатів, які подали заявки, відбирає 10 фіналістів. Після цього за підсумками додаткового скринінгу, перевірки кваліфікації, рекомендацій і довідкової інформації обирають переможця. Це повинен бути вчитель, який володіє передовими поглядами, проявляє увагу до своїх учнів, надихає їх і оточуючих людей.

 

Україна може пишатися. Бо минулого року до півфіналу конкурсу, в якому змагалися 20 тисяч претендентів зі 179 країн, увійшла Ганна Дудич — викладачка англійської мови гімназії імені Шевченка міста Кропивницький. Вона потрапила в рейтинг 50 кращих педагогів світу.

 

 

Ганна розповіла журналу «Педагогічна майстерня», які методи вона використовує у своїй роботі та які якості, на її погляд, повинен мати сучасний учитель.

 

ГАННА ДУДИЧ із тих закоханих у професію вчителів, які прагнуть шукати нові шляхи до якісної та, що найголовніше для дитини, захоплюючої освіти. Викладач із 18-річним стажем роботи в школі впевнена, що дітей не треба насилу відганяти від комп’ютера, а, навпаки, показати, як саме цей та інші гаджети допомагають у навчанні. Її підхід у викладанні базується на застосуванні новітніх розробок, зокрема системи Google Class. Вчителька налагоджує відносини з іноземними колегами, вона керівник програми STEАM і координатор програм eTwinning, Connecting Classrooms та Microsoft Expert Educator. Та це не всі секрети успішної та ефективної педагогіки: Ганна зізнається, що новинки прогресу дуже допомагають, проте індивідуальний підхід до кожного учня та дбайливе ставлення до дітей — основа якісного викладання.

 

Акронім STEM (S — science, T — technology, Е — engineering, М — mathematics) позначає поширений напрям в освіті, що охоплює природничі науки, технології, технічну творчість і математику. Цей напрям освіти передбачає поєднання природничо-наукового компоненту та інновацій. Навіть під час вивчення творчих дисциплін використовуються STEM-технології (наприклад, музикантів навчають не тільки музичної теорії та сольфеджіо, а й створення композицій за допомогою комп’ютерних програм). Актуальність STEM-освіти пов’язують зі стрімким розвитком технологій та затребуваністю таких професій, як програміст, інженер, ІТ-фахівець, спеціаліст у галузі високих технологій, професіонали біо-та нанотехнологій. Як підготувати таких фахівців? Зрозуміти, що навчання — не просто передача сухих фактів учневі, а спосіб розширення свідомості. STEM-освіта розвиває креативний напрямок, утілює синтез мистецтва та науки.

 

Ганно, як і коли ви дізналися про конкурс Global Teacher Prize?

— Дізналась 2014 року — саме тоді, коли він уперше відбувся. Почула про конкурс від колег, а всю необхідну інформацію отримала вже із соцмереж та Інтернету. Два роки тому багато вчителів нашої гімназії брали участь у Global Teacher Prize. Я була серед них, але не подавала заявку сама, як цього разу, а була номінованою заступником директора Ткаченко Наталією Григорівною. Участь у конкурсі передбачає або «самовисування», скажімо так, або пропозицію гідної кандидатури когось зі своїх колег. 2014 року я заповнювала анкету за рекомендацією, а цього разу вирішила подати заявку самостійно.

 

Що потрібно від конкурсанта для участі у Global Teacher Prize?

— Тільки заповнити анкету: одна заявка з розгорнутими відповідями на шість питань стосовно педагогічної діяльності. Цю анкету впродовж усіх етапів конкурсу розглядає авторитетна Академія Global Teacher Prize, у складі якої фахівці в галузі освіти, посадові особи, підприємці у сфері технологій, науковці з усього світу. Тому складати цю заявку треба дуже відповідально та виважено: якомога повно відповідати на кожне питання, бо це запорука успіху. Питання були як загального характеру («На що плануєте витратити приз?»), так і специфічні, я б сказала, особистісні: хто мотивував стати вчителем, які маєте досягнення тощо. Усі досягнення, описані в анкеті, потрібно підтвердити належними сертифікатами, дипломами, рекомендаційними листами, профілем у Linkedin або блогом, якщо є.

 

Яке питання було для вас найцікавішим?

— Питання стосовно того, як переможець витратить головний приз (1 мільйон доларів). Насправді, в усіх вчителів, які подавали заявку на участь у цьому конкурсі, є цікаві педагогічні ідеї, за допомогою яких вони прагнуть поліпшити ситуацію з освітою у власній країні. Вчителька з Греції, наприклад, хоче відкрити спеціалізовану школу для діток з дислексією (це нездатність сприймати друкований або написаний текст). Хтось наполягає на впровадженні інклюзивної освіти, бо це дасть змогу дітям із психічними або фізичними особливостями ефективно та комфортно навчатися, хтось хоче розвинути власний сайт з відеоуроками на кшталт Академії Хана (ресурсу з більш ніж 4000 безкоштовних лекцій з різних предметів для людей, які хочуть отримати якісну освіту, але за певних обставин не можуть це зробити у своїй країні). У кожного своя мета, і кожна по-своєму цікава та корисна.

 

Розкажіть, будь ласка, про свою ідею.

— Моя ідея полягає у створенні та запровадженні пересувних STEAM-лабораторій — це такі невеличкі мікроавтобуси, оснащені за останнім словом техніки. Ці лабораторії будуть обладнані комп’ютерами, планшетами з Wi-Fi інтернетом, окулярами віртуальної реальності, мікроскопами, цифровими вимірювальними приладами — найсучаснішою «начинкою». Кілька вчителів-експертів подорожуватимуть на цих мікроавтобусах найвіддаленішими куточками України й показуватимуть дітям як працює кожен прилад і як гаджети допоможуть у навчанні та засвоєнні знанні з певних предметів, зокрема природознавчих. Таким чином, це зробить освіту якісною та доступною для дітей навіть із маленьких селищ. Цей винахід і STEАM-технології загалом дадуть зрозуміти, що можна навчатися цікаво, захоплююче, не просто зубрити параграф із книжки, а робити багато корисних речей, які нам ще кілька років тому й не снилися. Вивести на цифровому мікроскопі структуру листочка, а потім переслати її на смартфон учням, щоб і вони подивилися — це вже не фантастичне майбутнє, це наша реальність! Але ми про це не знаємо або навмисно не хочемо дізнатись.

 

Це неймовірно, насправді! Я вважаю, що якби вчителі, адміністрація шкіл не боялися нового (сучасних технологій, методів навчання, запозичення цікавих освітніх моделей), питання шкільної освіти, точніше, її доцільності, не стояло б так гостро в Україні.

— Мені здається, справа не в побоюваннях нового, а небажанні відійти від старого. Люди звикли працювати за певною схемою: вона працює, але як саме вона працює й чи несе певну користь, чи вона взагалі потрібна, зважаючи на швидкий темп науково-технічного прогресу, перманентні зміни в усіх сферах життя — ось у чому питання. Сучасні діти спритніші за нас усіх — до них треба шукати інший підхід, брати до уваги ту епоху й той інформаційний простір, в якому вони зростають, намагатися зрозуміти їхні смаки та вподобання.

 

Нікого із журі або представників конкурсу не зацікавив той момент, що ідея мобільних лабораторій (які, особисто в мене, асоціюються саме з викладанням природознавчих наук) спала на думку…

— Саме вчителеві англійської мови? (Сміється.)Я думаю, їх це не здивувало, бо я також указала в резюме, що, окрім викладання англійської, я ще обіймаю посаду заступника директора зі STEАM-технологій, утілення STEАM-освіти в життя у нашому навчальному закладі. Журі це не здивувало, але ваш, власне, подив від того, як ця ідея спала на думку саме мені, яскраво демонструє проблему української освіти. Дивіться, ви звикли до того, що кожен предмет уособлений, так? Що кожен предмет викладається окремо. Такого не ісучасних моделях освіти: сьогодні все пов’язано до купи. Ми не можемо вивчати організм людини (анатомію), не вдаючись до хімії або фізики, не можемо розглядати певну природну екосистему, забувши про географію або природознавство. Саме тому я раджу й наполягаю на тому, що потрібно займатися проектною діяльністю — сама із задоволенням пропоную це учням, вони підтримують. Їм самим це цікаво.

 

  

 

Розкажіть докладніше, будь ласка, про це. Що за проекти, як вони пов’язані зі шкільними уроками англійської?

— Проектною діяльністю ми з учнями займаємося в позакласний час. Участь у проектах добровільна, я нікого не змушую, та діти самі виявляють бажання, їм це подобається, бо цікаво. Як усе відбувається: я знаходжу цікавий проект в Інтернеті, дізнаюсь умови і пропоную дітям. Зазвичай ці проекти не пов’язані саме з англійською — це може бути робота з географії, літератури, хімії, економіки, чого завгодно, тільки створюється вона англійською. Так діти й мову вивчають, і отримують знання із суміжного предмета. Ми працювали над проектом з утеплення школи — робота була повністю англомовна. Мої учні за допомогою скайп-конференцій спілкувалися з дітьми з інших країн, аби дізнатись як ті вирішують проблему опалення шкільних кімнат. На основі зібраної інформації (опитування, знайдені в Інтернеті ресурси) ми змоделювали проект, презентували його, написали звіт в англомовний блог, зняли відеороліки. Вся ця проектна діяльність не була марна: суспільно корисна справа об’єднує учнів, вони гуртуються навколо наболілого питання (у цьому випадку — організація робочого простору, надання йому комфортних умов) і в такий спосіб вчаться разом долати проблему, звертають на неї увагу громади або адміністрації школи.

 

Скільки ви ведете класів і кому саме пропонуєте взяти участь у проектах?

— У мене шість класів: я викладаю англійську дітям починаючи з 5-го та закінчуючи 11-м. Вибір класу (точніше, певного віку) залежить від самого проекту і його умов. Був досвід участі в конкурсі на отримання гранту у 2000 доларів за розробку бізнес-плану — в цьому проекті брали участь учні 10 класу (економічного спрямування). Разом з учнями ми запропонували ідею створення інтернет-кафе в школі й отримали грошовий грант на її втілення. З молодшими учнями (5 клас) ми створили проект на тему казок народів світу для глобального форуму від Microsoft. За програмою зарубіжної літератури діти саме вивчали казки, тож ми створили проект на цю тему, аби й англійську підтягнути, і краще запам’ятати матеріал із суміжного предмета. Я впевнена, що можна знайти проект під будь-яку вікову категорію учнів: їм це цікаво, вони самі хочуть робити щось незвичайне й корисне. Чом би й ні?

 

 

Ви працюєте у школі 18 років. Чому ви вирішили стати вчителем, що вплинуло на вибір професії?

— Насправді, тут дві причини. Одна — психологічна, навіть особиста — мотивував обрати цю професію приклад моєї вчительки Лалак Людмили Андріївни. Вона була моїм класним керівником та вчителем англійської мови. Дуже світла та щира людина. І досі пам’ятаю її слова: «Будьте толерантними, пам’ятайте про те, що педагог — у першу чергу, людина». От ця концепція «педагог = людина» не виходить у мене з голови. Ці уроки толерантності, терпимості до різних думок та поглядів допомогли мені не тільки в моєму професійному становленні, а й у житті взагалі. Допомогли сприймати інші культури, релігії, світогляд не як щось вороже, а цікаве. Завдяки Людмилі Андріївні та її науці я маю багато друзів з різних куточків планети, з якими, незважаючи на відмінність у мові або менталітеті, маємо багато про що поговорити.

 

Та окрім її людських рис характеру вражали її професійні якості та підхід до викладання, методики роботи. Я навчалась у школі давно, на той час із технологій був тільки старенький програвач і декілька платівок англійською мовою. Та навіть за таких умов Людмила Андріївна намагалась урізноманітнювати уроки. Ось сидимо ми на уроці, і тут заходить англієць або американець, уявляєте? Як іноземці потрапляли на територію Радянського Союзу та де їх знаходила наша вчителька — для мене досі загадка. Вона приносила на урок справжні англійські газети — тоді це був нонсенс. Ми слухали ті платівки, вчили англійські пісні, розігрували вистави, писали листи друзям закордон, хоча й шли вони за тих умов набагато довше — все було. Вчителька намагалася зробити навчання захоплюючим і живим і настільки закохала всіх у ту мову, що було насправді цікаво вчитися. Приклад Людмили Андріївни мотивував мене, я зрозуміла, що зможу теж дати дітям щось нове, захопити їх предметом, який викладаю, пробудити в них жагу до знань.

 

Ви сказали, що причин дві. А яка друга?

— А друга причина — власний досвід. Коли мені було 17 років, я вперше потрапила до Америки, в рамках програми обміну учнями Flex. Це зараз ця програма дуже популярна, тоді (1994) вона існувала тільки перший рік. Я потрапила в першу партію учнів з обміну, після 11 класу. Тоді вперше побачила відмінності в освіті. В Україні я була відмінницею, закінчила школу із золотою медаллю. І раптом побачила американську систему освіти — гуманістичну, вільну. У нашій освіті головне — дати сухі факти, а у них — звернути увагу на дитину, на особистість. Та поїздка стала для мене вирішальною — тоді я зрозуміла, що стану вчителем, аби якщо не впровадити, так принаймні звернути увагу на інші методики викладання, наблизити нашу освіту до європейських або американських стандартів. Після Flex я дізналася про систему освіти на Мальті, у Великобританії, завдяки глобальному форуму Microsoft зустрілася з багатьма вчителями світу. Практично скрізь намагаються поєднати викладання з інтересами дитини, тільки наша освіта все ще спрямована на механічне запам’ятовування якихось цифр, дат, і діти взагалі не розуміють, навіщо це їм потрібно. Проблема української освіти в тому, що вчителі не показують, як отримані знання можна застосувати на практиці. А у світовому співтоваристві зараз популярна і проектна освіта, і STEAM-технології, і мейкерство, коли дітей вчать робити щось самостійно. Все перераховане застосовую і я на своїх заняттях. Для всього світу ці методи вже не нові, тільки у нас усе це здається якоюсь фантастикою.

 

На ваш погляд, які ще якості повинен мати сучасний учитель?

— Найголовніше — педагог має любити дітей. Без цього нікуди. Не любиш дітей — не варто йти в освіту.

 

Ще педагог повинен розуміти, що навчання не закінчується після випуску з університету й не обмежується раз на п’ять років проходженням курсів підвищення кваліфікації. Бо будь-хто (не тільки вчитель) у сучасному світі повинен бути «lifelong-learner», тобто людиною, яка навчається протягом життя. Це і здатність самостійно знайти собі те, що потрібно для професійного розвитку, розуміти те, що навчатися потрібно протягом усього життя. Настільки швидко у нас змінюється сучасний світ, що в чомусь наші діти вправніші, ніж ми, тож мусимо їх наздоганяти. (Сміється.) Треба постійно вчитись і не боятися сказати дітям: «Я чогось не знаю, але зараз дізнаємося разом». Хороший учитель — завжди учень!

 

Інтерв'ю з Ганною Вікторівною Дудич розміщено у журналі №2(74) «Педагогічна майстерня».

Ви зможете ознайомитись з електронною версією журналу на http://journal.osnova.com.ua/archive/42/74/ 

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 9994
 
Догори