«Незрозумілий звір», або Історія молодого вчителя в п’яти конфліктах

06.02.2005 669 0

У будь-якому професійному середовищі із часом відбувається природна вікова ротація. Поновлення робочого колективу — норма успішного існування будь-якої професійної групи. Якщо «свіжого» припливу молодих сил не очікується, то галузь зникає.

Саме це відбувається сьогодні зі школою. Чому це так, відповість кожний: у школі мало платять. Аргумент більш ніж вагомий, заперечити цьому важко.

Але якби матеріальний бік питання був єдиним, то це тільки половина проблеми. Існує значна кількість людей, які віддають пріоритет комфорту роботи й задоволенню, які вони від цієї роботи отримують, і заради цього готові жити не на найбільшу зарплатню.

Основна проблема є значно глибшою: у сучасній школі молодий учитель працювати практично не може. Повторюємо: «практично», на теоретичному рівні все більш-менш нормально. Давайте

розглянемо схему стандартної ситуації. Після закінчення школи абітурієнт вступає до педагогічного вищого навчального закладу, навчається там упродовж 4—5 років. Крім наукових дисциплін,

він вивчає методику, і рано чи пізно перед студентом постає питання: «А чи не піти мені до школи?» Тим більше, що для багатьох це виявляється справді цікавим, педагогічна практика часто збагачує радісними враженнями. Те, що ніхто з молодих не хоче йти до школи,— це міф. Звісно, іде багато хто, а от хто залишаються — це питання.

Але перед тим, як наш герой увійде до школи, дозвольте трішечки прокоментувати. Хто він — випускник, який щойно закінчив інститут? По-перше, як професіонал, він ще досить слабий — складаючи в інституті іспити, він вивчав факти, що утворили в його свідомості деяку суму знань. Як відомо, щоб справді знати предмет, найчастіше потрібно самому прочитати курс із нього перед аудиторією. Такої практики у випускника, звісно, немає.

По-друге, він не має ані найменшого уявлення про те, з ким йому доведеться працювати. Так, сам він закінчив школу 5—8 років тому, але, з одного боку, у нашому житті все стрімко змінюється; з іншого боку — цей вантаж спогадів йому може зашкодити: для того щоб об’єктивно оцінити себе як учня, у нього знову ж таки немає досвіду.

Нарешті, по-третє (хоча це слід було б за значущістю поставити на перше місце), він зовсім не розуміє, що його перша робота — це система, що складалася впродовж десятиліть, з певними правилами, законами, традиціями, стереотипами.

І починається розв’язання задачки із трьома описаними вище невідомими. Спочатку йому всі в школі посміхаються, новенька трудова книжка осідає у відділі кадрів, перші дні й тижні — щиросердний підйом і повна ейфорія. А далі… А далі обов’язково починаються конфлікти.

Конфлікт № 1. Адміністрація

Те, що для шкільної адміністрації сьогоднішній тінейджер — істота дивна й абсолютно незрозуміла,— про це немає сенсу й говорити. Шкільна екскурсія, випускний вечір — завжди приховують момент надзвичайної небезпеки, що вимагає загальної вчительської мобілізації, блокування входів/виходів і переведення всіх людських ресурсів у «готовність № 1». Але молодий учитель — це теж «незрозумілий звір». За віком він незначною мірою відрізняється від одинадцятикласників (що таке 5—8 років для 50-річного директора?).

Крім того, уявлення про специфіку професії в неофіта, з погляду шкільного адміністратора, відсутні — він не знає найочевидніших речей. Наведемо приклад: на третій день роботи у школі після інституту заступник директора із навчальної роботи грюкнула перед носом молодого вчителя дверима зі словами: «Заповніть „батьківку“ у журналі, не забудьте про ОШ і в п’ятницю приходьте на МО». Знайома історія? Що малося на увазі, зрозуміє будь-хто, якщо він хоча б трішки пропрацював у школі. А для педагога-новачка це виявилося цілком незрозумілим. Молодий учитель зіштовхується з таким обсягом шкільної документації, що починає відчувати свою повну профнепридатність.

Зрештою весь перший рік учорашній випускник педінституту розуміє дуже мало із того, що відбувається, намагаючись «вписатися» в запропоновані межі. Зрештою — у зазначений період

він припускається безлічі помилок, кожна з яких може бути «нагороджена» суворою доганою або й звільненням. Терпляче-уважна адміністрація, що могла б зрозуміло пояснити все молодому фахівцеві спокійно, без нервів,— величезна рідкість, тому навіть без доган учитель пише купу пояснювальних і доповідних із мотивацією й каяттям щодо чергового «найстрашнішого» вчинку, який він скоїв, не знаючи, як поводитись.

Конфлікт № 2. Учні

Уперше входячи до класу, вчитель розгортає приготовлений конспект і розмірковує: «Так, тема уроку в нас сьогодні яка? Почну із цього, перейду до цього, поставлю таке-то запитання тощо». Але лунає дзвінок, діти сідають на місця — і… все летить шкереберть. Те, що щойно здавалося таким цікавим, не викликає жодного пожвавлення в учнів, запитання виявляється занадто складно сформульованим і учні взагалі його не розуміють, тому що учорашній студент, який звик до інститутського середовища, говорить занадто складними конструкціями.

Нового вчителя учні завжди починають «пробивати», перевіряти, що називається, «на слабо». У складному класі це може набути досить екстравагантних форм, виховані діти проведуть цей етап спокійніше. Але він обов’язково відбудеться: можуть почати стукати або галасувати, не помічаючи, що вчитель підвищує голос, можуть (старші класи) видати щось епатажне, можуть просто принципово замовкнути, щоб з’ясувати «а що буде?» Для молодого вчителя, який не розуміє, що його просто перевіряють, ситуація виглядає так: усе повністю вийшло з-під контролю й потребує негайного реагування. Погіршує становище також те, що діти бачать людину молоду, цікаву: «Ну, і чого він (вона) зробить, якщо ми?..» Якщо вчитель гідно вийде із цейтноту — честь йому й хвала, якщо в цьому експерименті програє — погана справа: відновити свій авторитет йому буде складно.

Узагалі найсуттєвіша проблема для молодого педагога на початку роботи — це вміння «утримати клас». Для того щоб 30-ма особами впродовж уроку можна було управляти та спрямовувати

в потрібний бік, необхідна енергія, миттєва реакція, стрімкі переходи від розслаблення до роботи й одночасне створення відчуття, що навчання відбувається легко, вільно й природно. Багато в чому — це акторська гра, але без неї немає вчителя-професіонала.

І це не все. Описане — нехай непростий, але тільки антураж, у голові досить чітко повинен бути сформульований план уроку. Згодом стане зрозумілим, що вчитель на уроці нагадує слаломіста,

якому обов’язково потрібно пройти низку обов’язкових прапорців на трасі (опорних пунктів уроку), а зрештою можна віддатися на волю дітей. Загалом, цьому суб’єктові, який стоїть біля дошки, за сукупністю описаних причин дійсно не позаздриш. Але саме тут приходять на допомогу діти. Вони якось підсвідомо відчувають, що вчителеві важко, і починають «допомагати»: охоче йдуть на діалог, краще, ніж із старшими за віком учителями, виконують задане, самотужки змушують замовкнути однокласників, які особливо бешкетують. Дитяче тепло, виражене вочевидь або ні, молодий учитель відчуває дуже сильно, і від цього другорядними стають багато нерозв’язаних проблем. Але це виявляється можливим, якщо діти відчувають, що перед ними самоцінна і приємна для них особистість. Якщо цього немає — не вийде нічого. Але це не все. Повертаючись додому, учитель сідає працювати. З одного боку, не відпускає так звана «плинність» (літератор перечитує об’ємні тексти, філологічні дослідження; мовознавець, наприклад, у 5 класі щодня (!) повинен перевіряти купу зошитів класу, добре, якщо тільки одного; математик розшукує цікаві задачі, приклади, пише картки з індивідуальними завданнями).

Усе це потребує багато часу і, як свідчить практика, у перший рік учитель, який бажає працювати, практично не має вільного часу — удома або на роботі він живе школою. З іншого боку, він постійно відчуває необхідність читати роботи загального плану — як за фахом, так і з психології та педагогіки — щоб зрозуміти, хто перед ним сидить, як його самого сприймають, чому черговий раз «таку гарну концепцію» з інститутського підручника школярі зустріли вороже.

Конфлікт № 3. Колеги

Зрозуміло, що молодий фахівець, який приходить до школи, є менш досвідченим, ніж його колеги, які працюють у школі вже не перший рік або десятиліття. Бракує знань із предмета, методики, психології, навичок контакту з учнями, загалом, усього того, що прийнято називати професіоналізмом. Теоретично нормальною була б ситуація, за якою старше покоління професіоналів

поступово передавало б накопичений досвід молодим. Але теорія, як завжди, відмінна від практики. Не знаємо, можливо, це наш суб’єктивний негативний досвід, але, наскільки ми бачили, реально передавання досвіду не відбувається. Найчастіше можна почути: «І чого вас тільки в інституті навчали?» або: «Ви й ЦЬОГО не знаєте?» Які наслідки мають такі сентенції, крім відчуття профнепридатності, нам невідомо. Як і у випадку з адміністрацією, найчастіше з погляду своїх колег молодий учитель не знає того, «що відомо всім». До речі, здебільшого випускник інституту буває значно компетентніший у спеціальності, ніж ті, хто отримав диплом про вищу освіту за 20—30 років до нього.

Конфлікт № 4. Батьки

Як же не пощастить учителеві, який працює в школі перший рік, отримати класне керівництво! Зрідка батьки виявляються досить мудрими й тактовними, щоб дати вчителеві можливість

спокійного професійного життя. Цілком зрозумілою є їхня тривога за долі власних дітей (зрілий учитель однозначно припуститься меншої кількості помилок і навчить краще), але вчителеві від

цього не легше. Природно, спрацьовує віковий момент: не кожний зможе серйозно слухати поради від 22—23-річної людини.Основним «аргументом» стає очевидне: «Що ж ви нам говорите, якщо у вас немає власних дітей? От матимете — зрозумієте!». Положення погіршується через те, що в нас, як відомо, усі все знають про своїх дітей краще за інших і стовідсотково впевнені, як і чого їх потрібно вчити. Щось заперечити за такого підходу досить проблематично. У підсумку, якщо молодого педагога не підтримає адміністрація (див. вище), то встояти проти батьківського «напору» вчорашньому випускникові інституту виявляється дуже складно.

Конфлікт № 5. Своє середовище

До появи в школі в будь-якого випускника інституту існувала своя історія — друзі, знайомі, коло спілкування. Зважаючи не тільки на свій досвід, можемо запевнити, що найчастіше людина, яка йде працювати до школи, сьогодні викликає здивування. Мотиви прозорі: або не знайшов більше успішного місця (а виходить, невдаха), або гроші не потрібні (що сьогодні більше ніж дивно), або схиблена людина («як із сьогоднішніми дітьми можна працювати?!»). Пов’язані ці стереотипи із надзвичайно заниженим соціальним статусом учителя, обумовленим цілим спектром факторів.

Отже, що зрештою? Розв’язавши описані вище конфлікти (більшою чи меншою мірою), молодий учитель наприкінці першого навчального року ставить сам собі запитання: «Заради чого?».

Природним буде і питання: «Що робити?». Або школа відімре (уже зараз непоодинокими є випадки «нової» графи в атестаті: «Не вивчалося»,— учитель з цього предмета у школі був відсутній кілька років), або потрібно шукати виходи. Зрозуміло, що швидко зробити професію престижною, почати платити адекватну до потреб зарплатню неможливо — це справа часу й питання багатьох освітніх реформ. Але створити емоційно сприятливу атмосферу в школі можна, і займатися цим у першу чергу повинна адміністрація. Якщо молодий учитель припинить бути «дивовижним і незрозумілим звіром», а почуватиметься повноцінним учасником процесу, то прогноз, з якого ми розпочали розмову, не виправдається.

Поради бувальця

  • Якщо дитину часто критикують, вона вчиться ненавидіти.
  • Якщо їй часто дорікають, у неї виникає комплекс провини.
  • Якщо висміюють — стає замкнутою.
  • Ваша неввічливість спричиняє розвиток її брутальності.
  • Ваша несправедливість — її нечесності.
  • Ніщо так не дискредитує старших, як невиконана обіцянка або обман.
  • Якщо дитина привчається до терпимості змалку, вона вчиться бути терпимою до інших і їй не загрожують самітність і беззахисність.
  • Якщо її часто підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе.
  • Якщо не забувають схвалювати гарні вчинки й думки дитини, то вона вчиться цінувати себе й бути вдячною.
  • Якщо вона зростає в дружелюбності, то навчиться знаходити дружбу й любов.
Поділитися в Viber Залишити свій відгук