Психологічний лекторій для різних категорій сімей. Теорія видів виховання в сім’ї

Коротко охарактеризуємо кілька теоретичних підходів до розуміння ролі і змісту дитячо-батьківських відносин, сформованих різними психологічними школами.
У психологічній літературі виділено три групи підходів до сімейного виховання, які умовно названі: психоаналітична, біхевіористська, гуманістична.
Ключові поняття програми виховання із психоаналітичної точки зору: прихильність, безпека, встановлення близьких взаємин дітей і дорослих, створення умов для налагодження взаємодії дитини і батьків з перших годин появи дитини.
Психоаналітик Д. В. Віннікот головну увагу приділяє профілактичній роботі з батьками, виробленню у них правильних базисних установок. Як конкретні методи психолог звертає увагу на співвідношення виховання в базисі «так» (знаходження можливостей розв’язання ситуацій) і в базисі «ні» (впровадження поняття «не можна»), між якими повинен бути знайдений оптимальний баланс. Батько не повинен підмінювати матір, у нього своя роль і у вихованні хлопчика, і у вихованні дівчинки.

  

Принциповими автор вважає наступні питання:

  •     ревнощі до братів і сестер;
  •     безпека дитини (зовнішня — з боку світу — і внутрішня, особистісна);
  •     моменти переходів дитини з однієї ситуації розвитку в іншу (із сім’ї в школу);
  •     інфантильні звички, які пропонується розглядати як підпори в складних ситуаціях і не викорінювати їх, а з’ясовувати причини затримки розвитку;
  •     підліткові провокації (крадіжки, поведінкові порушення) як перевірка надійності батьківського контролю і нагляду, який ще затребуваний.

Аналітична психологія К. Юнга розглядає три види виховання відповідно до об’єкта впливу: особисте несвідоме, колективне несвідоме та особисте свідоме:

  •     виховання через приклад (несвідоме виховання, найстійкіша форма впливу);
  •     свідоме колективне виховання (дотримання правил, норм певною групою людей), що формує «подібних індивідів»;
  •     індивідуальне виховання (полягає у формуванні особистого свідомого в дитині, її русі до «самості»).

Завдання дорослого, на думку К. Юнга, полягає у переведенні учня від вихідної несвідомості до свідомості й до процесу індивідуалізації.

Е. Берн розрізняє три стани «я»: дитина, дорослий і батько — як способи сприйняття дійсності, аналізу одержуваної інформації та реагування.
Всі три початки в особистості людини, з погляду автора, розвиваються поступово і у взаємодії з навколишнім соціальним середовищем. Дитина — це спонтанність, творчість та інтуїція, все саме природне в людині.
Дорослий — систематичні спостереження, раціональність і об’єктивність, дотримання законів логіки. Положення батька за своєю структурою відповідає категорії суперего в теорії особистості З. Фройда, містить у собі набуті норми поводження, звички та цінності.

Е. Берн підкреслює, що ключ до зміни поводження дитини лежить у зміні взаємин між дитиною і батьками, у зміні способу життя сім’ї. Батьки повинні самі навчитися аналізувати соціальні взаємозв’язки в сім’ї; творчо і весело втягувати дітей до процесу пізнання себе та інших; проявляти повагу до дітей, підтримувати в них установку на щастя, задоволеність собою і життям.
Головні ідеї організації виховання з погляду біхевіористського підходу полягають у тому, що батьки розглядаються, з одного боку, як елементи середовища, з іншого боку — як агенти соціалізації та «конструктори» поводження дитини. Щоб модифікувати поведінкові реакці ї дитини, треба навчитися аналізувати поводження в термінах стимулів, наслідків, підкріплення, спертися на обумовлений прояв любові до дитини.

Методи та прийоми виховного впливу:
1. Метод модифікації, переучування. Наука за такого підходу полягає в тому, щоб вичленувати з поводження її невеликі елементи, виділити позитивні моменти і намагатися максимально схвалити їх.
2. Метод моделювання має на увазі ефект перенесення бажаного поводження, а батько — зразок правильних дій.
3. Метод поетапних змін заснований на тому, що явні зміни в поводженні досягаються в результаті кроків, кожен з яких є таким незначним, що майже не відрізняється від попередніх.
4. Метод десенсибілізації розроблений для подолання страхів у дітей.
В основі цього методу лежать два принципи:
а) сполучення стимулів, що викликають тривогу, з переживанням релаксаці ї та задоволення, які й повинні поступово витиснути почуття страху;
б) систематичний рух від найменш хвилюючих ситуацій до найбільш стресогенних, що викликає максимальну тривогу.
5. Методика «вимкненого часу», або тайм-аут, використовують як альтернативу методам покарання. Наприклад, батьки за неслухняність карали дитину п’ятихвилинним тайм-аутом і якщо дитина починала поводитися добре, її поводження підкріплювалося або батьківським схваленням, або матеріальним заохоченням.
6. Техніка «гіперкорекції» спрямована на усуненням шкоди, що виникла в результаті негативних провин, і засвоєння прямо протилежних, правильних форм поводження. Метод відновлювальної гіперкорекції вимагає, щоб дитина, яка відрізняється деструктивним поводженням, усунула наслідки своєї провини.

Представник гуманістичного підходу до сімейного виховання Р. Дрейкурс бачив завдання виховання батьками своїх дітей у:

  •     повазі унікальності, індивідуальності та недоторканності дітей з раннього віку;
  •     розумінні дітей, проникненні в їхній спосіб мислення, уміння розбиратися в мотивах і значенні їхніх учинків;
  •     виробленніконструктивних взаємин з дитиною;
  •     знаходженні власних прийомів виховання з метою подальшого розвитку дитини як особистості.

Сформульовані Дрейкурсом методи виховання, як і раніше, становлять інтерес для батьків. Батькам слід будувати свої відносини з дітьми на їхній щирій підтримці, але не можна при цьому допускати безмежної свободи.
У співробітництві з дітьми потрібно визначити обов’язки кожного і їх відповідальність. Установлені обмеження створюють у дитини почуття безпеки й надають впевненості у правильності своїх дій. Не слід карати дітей, тому що покарання породжує таку ж озлобленість, як і примушування; не можна кривдити словами. Відхиляючи покарання як дисциплінарний захід, що включає перевагу однієї людини над іншою, батьки можуть використовувати інші корекційні прийоми: розвиток логічних наслідків, застосування заохочень.
При вирішенні конкретних завдань психолог пропонує дотримуватися таких принципів:

  •     невтручання батьків у конфлікти між дітьми;
  •     рівна участь всіх членів сім’ї в домашніх справах;
  •     розуміння кожним членом сім’ї того, що він сам відповідальний за порядок у своїй кімнаті й своїх речах.

Особливу увагу вчений звернув на тлумачення негативного поводження дітей, спрямованого на батьків і вчителів. З його погляду, негативне поводження переслідує цілком певні цілі:

  •     вимагання уваги різними способами, у тому числі заподіюючи занепокоєння, викликаючи роздратування, особливо якщо діти бачать у цьому єдиний спосіб, щоб батьки їх помітили, займалися ними;
  •     демонстративна непокора є наслідком помилкового висновку дітей про те, що вони можуть самоствердитися, наполігши на виконанні своїх бажань, довівши свою силу у протиборстві з дорослим;
  •     помста, відплата, бажання заподіювати біль іншим іноді здаються дітям єдиним способом почувати себе «важливими», значимими;
  •     ствердження своєї неспроможності або неповноцінності, демонстрація справжнього або уявлюваного безсилля допомагають відмовлятися від спілкування, доручень, відповідальності.

    

Д. Нельсен, Л. Лотт, Х. С. Гленн сформулювали наступні основні ідеї виховання:

  • контроль батьками власного поводження (у тому числі прийняття обов’язків, відповідальності, режиму, встановленого порядку);
  • визнання права на власне життя — і для батька, і для дитини;
  • підтримка почуття гідності і поваги до себе й до дитини;
  • перспективна мета виховання — формування здорової самооцінки та життєвих навичок дітей, щоб вони були повноправними членами суспільства і щасливими людьми. Цією метою батьки мають постійно керуватися в пошуку відповіді на незліченні проблемні ситуації.

Ключові поняття даної системи виховання — співробітництво, співучасть; творчий підхід відносно різних дітей; емоційна чесність; атмосфера любові, заохочення, підбадьорення. Для досягнення позитивного поводження дітей психологи радять батькам:

  • використовувати спільні обговорення проблем і досягнень сім’ї;
  • розпитувати дитину про її проблеми (замість пояснень і констатації), це сприяє розвитку навичок мислення та критики. Ставити питання дітям тільки за наявності справжнього інтересу до думки і почуттів дитини. Не можна ставити питання як «пастки», якщо батько заздалегідь знає відповідь;
  • давати дітям можливість вибору хоча б між двома прийнятними варіантами. У міру дорослішання дітей кількість альтернатив має збільшуватис
  • не примушувати або карати, а виховувати, дозволяючи дітям відчути природні або логічні наслідки їхніх вчинків.

У свою чергу, К. Роджерс сформулював наступні ідеї виховання:

  • батьки повинні прагнути вплинути на цінності та переконання дітей, залишаючи за ними свободу вибору конкретних дій;
  • стиль спілкування в сім’ї повинен бути заснований на відкритості, свободі, взаємоповазі;
  • потрібно навчити дитину самостійно справлятися із проблемами, поступово передаючи їй відповідальність за пошук і прийняття рішення;
  • батьки повинні навчитися приймати допомогу від дітей.

На думку К. Роджерса, для позитивної взаємодії з дітьми батькам необхідні три основних уміння: чути, що дитина хоче сказати батькам; висловлювати власні думки і почуття, доступні для розуміння дитиною; благополучно розв’язувати спірні питання так, щоб результатами були задоволені обидві конфліктуючі сторони.

Цікаві методи та прийоми виховання, розроблені Т. Гордоном:
Будь-яка проблема вирішується батьками разом із дітьми, це дозволяє уникнути примушування і породжує в дитині бажання й надалі брати участь у справах сім’ї. Розв’язання проблеми відбувається багатоступінчасто: з’ясовується і визначається сама проблема; продумуються варіанти ї ї розв’язання; зважується кожен варіант; вибирається найбільш підходящий, підшукуються способи вирішення проблеми; оцінюється можливість успіху.
Заохочення, підтримка здібності дитини приймати самостійні рішення. Відмова від вимоги неухильного виконання своїх наставлянь дітьми.
Реагувати на неприйнятне з батьківської точки зору поводження дітей за допомогою Я-повідомлень, висловлювань, що містять тільки висловлювання власних почуттів батьків, але не обвинувачення, нотації, накази, попередження тощо.

Слід зазначити і теорію сімейного виховання, розроблену Х. Джайноттом, що орієнтована насамперед на практичну допомогу батькам, на вироблення їхньої впевненості у власних силах. Він пропонує конкретні поради: як говорити з дітьми; коли хвалити і коли лаяти дитину; як привчити її до дисципліни та гігієни; як перебороти страхи дитини тощо.

Його методи виховання:

  • принципове заперечення універсальних методів виховання, готових формул реагування;
  • відточування комунікативних навичок і способів проникнення в почуття дитини;
  • послідовне і обґрунтоване визначення меж дозволеного в поводженні дитини;
  • відкрите та щире висловлювання своїх почуттів, емоційних реакцій у відповідь на поводження та вчинки дітей.

І, нарешті, ідеї А. Фромма зводяться до того, що батьки мають в першу чергу контролювати власне поводження; виховувати дитину, не придушуючи її особистість; прагнути зрозуміти причину поводження дитини; передати дитині переконання, що ми її любимо й готові допомогти.
Як бачимо, психологи активно закликають до освіти і виховання батьків. Книги, різні посібники тощо не тільки містять рекомендації, якими повинні бути батьки, але й пропонують способи, прийоми особистісного самовдосконалення.