Про робочий шум і правила

Тетяна Іванівна — учитель початкової школи. У неї великий клас, 34 учні, діти в основному з гарними здібностями, але досить гучні й неорганізовані. Щоб привернути до себе увагу, вона підвищувала голос, діти на кілька хвилин замовкали, потім знову починався спільний шум. З кожним разом вони все менше звертали увагу на лементи вчителя й Тетяні Іванівні доводилося говорити все голосніше й голосніше. У результаті через пару місяців такої роботи з класом нестямні крики вчителя були чутні по всьому поверсі початкової школи. І головне, що її учні звикли до подібного проведення уроку й не звертали уваги на її спроби вести урок.

Перше й основне, у чому полягає проблема Тетяни Іванівни, — сила голосу: окриками або криками відновити робочу обстановку надовго практично неможливо. Всю пристрасть своєї вчительської натури Тетяна Іванівна перенесла на роль «дресирувальника» і при цьому потерпіла оглушливе фіаско. А треба б почати із професіоналізму...


Неважливо, з яким ви працюєте класом — першим, п’ятим або десятим,— установіть правила й суворо їх дотримуйтесь. Насамперед визначте для себе поняття «шум на уроці». Є робочий шум, що є необхідним елементом уроку, наприклад, під час обговорення завдання (у групах, парах, трійках та ін.), взаємоперевірки домашнього завдання, проговорювання відповіді напівголосно. Існують моменти на уроці, коли має бути абсолютна тиша (учитель пояснює новий матеріал, умови завдання, методику проведення досліду; іде самостійна робота, весь клас слухає учня, що відповідає та ін.) А ле досвідчений учитель чудово знає, що 45 хвилин абсолютної тиші — це нереально й не потрібно.

Розплануйте урок таким чином, щоб періоди абсолютної тиші й робочого шуму чергувалися. Тоді вам буде нескладно керувати уроком, а для учнів він не перетвориться на «катування мовчанням».

Повернемося до правил. У кожного вчителя вони свої, у когось зарегламентоване все, у когось досить ліберальна обстановка на уроці.

1. Головне правило тиші. Коли вчитель говорить, усі мовчать. Одна з розповсюджених учительських помилок полягає в тому, що вчитель починає розповідь, а учні продовжують розмовляти. Досягніть спільної й повної уваги.

Почніть із фрази: «Зараз я вам поясню умови практичної роботи». Тим самим ви акцентуєте увагу на важливості моменту. Розмова двох учнів триває. Замовкніть й уважно подивіться на тих, хто розмовляє. Якщо реакція з їх боку відсутня, є кілька варіантів. Найменш дієвий — назвати прізвище учня або кинути фразу «Замовкни». Другий варіант більш дієвий: «На практичну роботу вам було відведено двадцять п’ять хвилин, але оскільки хлопчики мене не чують, ми почекаємо, поки вони наговоряться, потім тільки я вам поясню, що треба робити»

    Поясніть нам, вони все одно нічого не знають.
    Ні, я поясню завдання, коли мене будуть слухати всі в класі.
    Уже залишилося двадцять хвилин до кінця уроку!
    Так, час працює проти вас. Мені дуже шкода... але роботу здасте по дзвінку.

Після такого діалогу ви доможетеся необхідної тиші, якщо під час пояснення знову хтось заговорить, зупиніться:

«Ми теж почекаємо тебе...» У подібних ситуаціях роль найбільш зацікавленого в тиші переходить від учителя до учнів. Саме клас буде робити зауваження тим, хто розмовляє, а вчителеві залишиться тільки почекати абсолютної уваги.

2. Правило поваги. Не переривати розповідь учителя. Привчіть своїх учнів ставити питання або коментувати щонебудь після пояснення. Обговоріть правила, що робити в такій ситуації — підняти руку, записати питання на аркуші паперу й передати вчителеві й т. ін.

3. Правило піднятої руки. Учитель запитує тільки того, хто піднімає руку, а не викрикує відповідь із місця. Якщо у вас є практика виставляння оцінки за роботу на уроці (а це дуже гарна й діюча практика), буде доречним дотримуватися й цього правила. Це допоможе під час опитування (не важливо, на якій стадії уроку та в якій формі це відбувається) підтримувати в класі елементарний порядок. Для початку програйте ситуацію кілька разів, акцентуючи на ній особливу увагу. Запишіть на дошці прізвища тих, хто відповідає на питання. Кожна правильна відповідь, що пролунала після піднятої руки, отримує «+», кожен вигук з місця «-». «Отже, давайте подивимося на наші результати: Наталка дала правильні відповіді на вісім питань, Сергій теж відповів вірно на вісім питань, але двічі викрикував їх з місця, тому він одержує 8 — 2 = 6 балів. Але зараз я не буду виставляти цю оцінку в журнал, я сподіваюся, ти знову будеш відповідати, уже не викрикуючи, а піднімаючи руку, як ми домовилися...» — учитель був великодушний і дозволив учневі «увійти в правило».

 

4. Рахую до п’яти. Закінчується контрольна або самостійна робота. Щоб швидко й без утрат для нервової системи вчителя зібрати роботи, скажіть чарівну фразу: «Рахую до п’яти, усі зошити повинні бути на першій парті».
Клас, що привчений до цього правила, усе зробить вірно й організовано, не встаючи через парту й не гаючись, учні послідовно передають зошити попереду сидячим. Це дозволить уникнути ще одного неприємного моменту, коли хтось хитрить і списує, скориставшись метушнею під час здачі контрольних зошитів.

5. Правило двох хвилин. Можна, звичайно, уявити собі зовсім фантастичну ситуацію, що ваші учні ідеально виконують правила, які встановлені на уроці. Але діти є діти, особливо молодші, зазвичай їм важко всидіти на місці 45 хвилин у ролі ідеально розумної й слухняної ляльки. Їм хочеться потягнуться, розім’ятися, зробити ковток води, щось термінове сказати приятелеві й т. ін. Як бути в цій ситуації?
Домовтеся, що якщо у вас не буде зауважень (принципових) у ході уроку до класу, ви подаруєте їм дві хвилини вільного часу, вони можуть їх використати як завгодно, устати, походити, поговорити тощо, але тільки дві хвилини. Виберіть Хоронителя часу, який для більшої ваги забереться на стілець й уважно стежитиме за стрілкою секундоміра. За десять секунд до закінчення перерви він починає зворотний відлік, і це служитиме сигналом, що треба повернутися на місце й приготуватися до продовження уроку.

У початковій школі або в п’ятому-шостому класі, коли приходить новий учитель, для більш швидкого й гармонічного входження в «правило» має сенс зробити піктограми й вивішувати їх на дошці в належний момент уроку. Добре, якщо це будуть піктограми яскраві, веселі, смішні, які ілюструють суть правила. Наприклад, головне правило тиші — смайлік, у якого рот закритий на замок, або те, що вам (або вашим учням) підкаже фантазія.

 

 

У досвідченого вчителя згодом склався свій набір правил, під час їх уведення враховувалися специфіка предмета, особливості класу, вікові особливості учнів, але дуже важливо, щоб цих правил дотримувався й учитель. Якщо сам учитель їх порушує, то діти будуть робити так само і тоді вся «правилотизація» перетворюється на марну витрату часу й сил. Якщо у вас діє правило піднятої руки, не заохочуйте тих, хто викрикує з місця, навіть якщо це була геніальна відповідь на творче питання: «Так, ти відповів блискуче, але я не можу тобі поставити високу оцінку, ти порушив правило піднятої руки».

Як показує практика, діти дуже швидко приймають правила гри, оскільки самі відчувають переваги цього, більш того, послідовний і твердий учитель, викликає законну повагу серед шкільної аудиторії.
Серед правил, які відображають специфіку предмета, можна виділити правило роботи з великою картою (географія, історія). На перших уроках географії або історії покажіть прийом роботи з картою біля дошки.
Виходячи до карти, візьміть ручку або олівець, які будуть відігравати роль указки («показувати пальцем дурний тон»). Олівець або ручку тримайте протилежним боком від пишучого стрижня (щоб не зіпсувати карту). Стійте правильно біля карти (ліворуч або праворуч від карти, не загороджуючи її спиною)
Правила діють для всіх.
Правила мають бути зрозумілими й розумними.
Правила та їхня технологія повинні бути простими у виконанні.
Показуючи великий об’єкт указкою, рухайтеся таким чином, щоб класу було видно те, що ви показуєте.
Щоразу на початку вивчення предмета, працюючи з великою картою, підказуйте учням ці нескладні правила; мине небагато часу й у підказках не буде необхідності.
Правило роботи з маленькою картою (атлас учня). Це правило має сенс на уроках географії (історії) у п’ятому-шостому класі, коли починається «справжня географія або історія».

На перших уроках, де задіяний атлас, запропонуйте дітям таку послідовність роботи: учитель на карті біля дошки показує географічний об’єкт, діти, знайшовши його на картах, олівцем указують на шукане до того моменту, коли вчитель, дуже швидко проходячи між рядами парт, переконується в тому, що об’єкт знайдений правильно всіма учнями. Чесно кажучи, це забирає досить багато сил (побігай три-чотири уроки між рядами), але ефект колосальний, усі працюють, усім цікаво, усі задоволені, але треба не тільки впевнитися в тому, що правильно знайшли, але й похвалити за роботу.