Сумлінна "робота вчителя"

02.07.2010 362 6

Щастя не в тому, щоб завжди робити що хочеш, а щоб завжди хотіти того, що робиш.

Л. М. Толстой

Для чого потрібна сучасна школа?

Тільки починається перше півріччя, і можна сміливо сказати: вчителі втомилися. І є від чого... Упродовж навчального року педагог зіштовхується з таким обсягом шкільної та «біляшкільної» документації, що починає відчувати сумніви відносно професійної приналежності: чи то вчитель, чи звітник
Робочий день починається з виклику до кабінету директора або завуча і вручення переліку необхідної документації, яку слід здати саме сьогодні. Як чинять більшість моїх колег? Дають класу яке-небудь завдання, щоб учні виконували його й не заважали заповнювати документи. У кабінеті стоїть напружена тиша, що зрідка переривається «профілактичними» зауваженнями вчителя у відповідь на перешіптування дітей. «Чудово» протікає урок!.. Кожен зайнятий своєю справою, ніхто нікому не заважає, «навчальний процес» триває, документація заповнюється... Усі задоволені: діти — тим, що їх ніхто не запитує й не ставить поганих оцінок, учителі — тим, що зуміли вчасно впоратися з купою паперів і... не доведеться писати пояснювальну з приводу незданих звітів. Примарні сподівання...
Перший урок пройшов «успішно»... Жевріє слабка надія, що другий (література) зможу провести більш продуктивно. Нарешті дзвінок. Вітаюся, повідомляю тему уроку, і... двері класу відчиняються, на порозі — педагог-організатор... Не вибачившись за вторгнення, не запитавши дозволу, буквально ввалюється до класу зі словами: «Терміново просили розписатися в наказах по школі!» Розумію, що уроку знову не буде... Гарячково намагаюся придумати «довге» завдання для дітей, адже наказів — цілий стос, потрібно хоча б очима пробігти, щоб знати, що підписуєш. Діти складають цитатний план тексту, а я успішно справляюся із завданням адміністрації! Тільки лишень покінчено з наказами і я намагаюся створити в класі робочій настрій, у двері знову стукають... Чергові прийшли зібрати списки відсутніх дітей. Ще 3–4 хвилини уроку витрачено марно... До кінця залишається 15 хвилин... Можливо, я ще встигну хоч щось розповісти учням. Налаштовуюся... Знову посильний з оголошенням: на перерві термінова нарада в директора... І так весь урок!.. Часу вистачає лише на те, щоб задати домашнє завдання, яке я, можливо, знову не встигну перевірити...
На нараді було дано безліч указівок: звірити алфавітну книгу зі списком класу, скласти список учнів для медпункту, заповнити таблицю проживання дітей по районах і ще багато-багато інших. Усе, про що йдеться, ледь устигаю записувати в блокнот... Нарада затяглася, 20 хвилин третього уроку пропали, не кажучи вже про те, що й настрій після «звіту» директора про слабку виконавську дисципліну був не найкращим... Намагалася пояснити начальству, що неможливо вести урок і одночасно заповнювати документи, що це можна зробити й після уроків, але... ні. Не можна! Урок може почекати, а черговий звіт слід здати терміново! Думки зайняті не предметом і тим, як його піднести дітям, а переліком усіляких кар, що очікують на мене в разі нездачі в строк чергових папірців... Мимоволі ставлю собі запитання: «А чи потрібно взагалі пручатися і щось комусь доводити? Може, просто відписувати папери та вчасно записувати теми «проведених» уроків у журнал? Діти доглянуті, щось роблять, документи заповнені... Усе о’кей! А знання?.. Та хіба вони, як тепер виявляється, — головне в нашій роботі?! За посередній урок ніхто нічого не скаже! А от за прострочену здачу відомості, списку або графіка чи, не дай, Боже, помилку в них можна одержати серйозне зауваження, а то й догану з усіма відповідними наслідками: занесенням у наказ по школі або району, зменшенням премії...

Хто з вас, шановні колеги, не впізнав знайому ситуацію шкільних буднів?..

Я розумію, що документація — це невід’ємна частина нашої роботи. Але ж усьому є межа! Коли та чому сталося так, що школа перестала виконувати свою основну функцію — давати дітям знання? Коли ми проміняли святий обов’язок навчати дітей на бездушну паперову звітність? Чому професіоналізм учителя став визначатися не якісними й цікавими уроками, а звітами? А після цього ми ремствуємо на те, що діти не хочуть учитися, що з кожним днем їх усе важче зацікавити чим-небудь. На семінарах і нарадах ділимося досвідом, інноваціями, а на ділі перетворюємо урок на рутину, безглузде гаяння часу, забувши, для чого ми приходимо до школи, яким є наше призначення. Утрачаємо вигляд учителя, перетворюючись на бюрократів і статистів. Своєю відсутністю ми досягли того, що для багатьох школярів навчання стало примусом, повинністю, важкою працею.
Ми вже давно живемо в іншому столітті, в іншій країні, в іншій політичній системі. Змінилося все: форми власності, забарвлення уряду, потоки інформації, коло спілкування. А чи готуємо ми до цього нашого учня? Чи вийде з нього самостійна особистість? Принцип «мы все учились понемногу чему-небудь и как-небудь» у сучасному світі більше не працює. Учень сьогодні повинен не просто засвоювати матеріал, а опановувати фундаментальні навички. Він повинен уміти шукати інформацію й аналізувати її, ефективно співпрацювати з іншими людьми, володіти навичками самоорганізації та самонавчання. Сьогодні головна наша проблема пов’язана не лише з тим, який обсяг знань виносить зі школи учень, важливо — ким та яким він виходить!
Ми повинні через предмет, через урок, прийоми виховання, загальну атмосферу школи формувати особистість. А зробити це може лише справжній учитель, ідеальний учитель, той, хто готовий учитися, визнавати свою неправоту, хто бачить в учнях союзників, а в школі — місце для зростання і творчості, а не тільки для одержання зарплатні...
Дуже хочеться звернутися до наших чиновників: «Дайте нам спокій. Дозвольте працювати і спокійно навчати дітей. Візьміть на себе «паперові турботи». Адже ми — вчителі! І багато хто з нас — творчі особистості. Однак творчість губиться в рутині буття, канцелярська робота засмоктує душевні пориви, і ми перетворюємося на клерків, які бездушно виконують свою справу. А хіба це доречно в нашій професії? Утрачаючи наші душі, ми втрачаємо душі дітей! Дайте нам можливість залишатися вчителями!»
І на завершення хотілося б сказати людям з «верхів»: за помилку на папері ви виносите нам догани й позбавляєте премій. Прикро! За помилки в ставленні до дітей догану винесе нам саме життя... І якщо зіпсований документ можна переписати, то зіпсовані таким «навчанням» і «вихованням» душі дітей нам не виправити!

Яна Правдіна

Читайте цікаві статті в журналі  "Пані вчителька" !

Поділитися в Viber Залишити свій відгук

Відгуки читачів

  • Ніколаєнко

    03 липня 2010

    Згодна з автором. Мене ще бентежить відношення до вчителів "по- старинці". Ми повинні готувати дітей до предметних олімпіад в вільний від роботи час. Про додаткові уроки та факультативи для цієї мети не може бути і мови. Немає коштів. А в цьому році зверху навіть "порадили " викликати обдарованих дітей у серпні і посилено працювати з ними. І ніхто не думає про те, що ми у дітей забираємо дорогоцінний час для відпочинку. З "слабенькими" дітьми теж необхідно працювати і теж у вільний від роботи час. "Це ж ваше обличчя вчителя" - звучать аргументи зверху. "А не хочете працювати - йдіть. На ваше місце - черга" - звучить принизливо. Батьки атакують:" Ви позанімайтесь з моєю дитиною після уроків, а то вона трішки відстала". Ми купуємо додому комп'ютери , прінтери, кіпу паперу. За рахунок своєї зарплатні.І все для того, щоб працювати на школу. Бо в школі немає можливості надати тобі все це. Вони необхідні адміністрації школи. Звіти здавати. І дома починаються проблеми. Ти всім винен. Та ще й за свій рахунок.

  • Тетяна

    03 липня 2010

    Повністю згодна, автор висловила дійсно об"єктивну ситуацію яка склалалася... Побільше б таких людей як автор, тих які вміють мислити, задумуються над усім існуючим формалізмом... і не обдуманим "каліцтвом" наших учнів

  • Колодницький

    29 липня 2010

    Згоден на всі 200 %! Так само і каже наша директорша (якій вже за 60 і на пенсію не збирається) - щедрість серця дітям, головне здати папери, але якщо приїде перевірка, в першу чергу - якість знань, їх не буде хвилювати, що ви не встигли щось зробити, бо друкували папери, які нікому не потрібні. А не встигаєте - гірш вам ціна, бо це тоді не вчитель, який не встигає. І їх не хвилює, що молодий спеціаліст на таку мізерну платню встає о 5 ранку (автобус о 6-20), іноді проводить до вечора на роботі весь свій час, а в підсумку - вчитель нічого не робить і дарма отримує зарплатню. А папери - це святе!. Тьху, вибачте, за грубість.

  • Інна

    16 серпня 2010

    Що це все правда, знають усі, але проблема зовсім в іншому. Я вважаю, що вже досить чекати милості та розуміння наших освітянських проблем від чиновників, ми нікому не потрібні, як і не потрібні розумні освічені люди, бо неуками легше керувати. Тому необхідно самим шукати вихід, треба діяти, діяти швидко, можливо, у чомусь і агресивно. Але, на жаль, мабуть як і більшість інших, я не знаю як. Це мене дуже пригнічує. Тому я звертаюся до всіх учителів: "Якщо хтось знає шлях до виходу з даної ситуації, або знає, до кого можна звернутися - НЕ МОВЧІТЬ, ДОПОМОЖІТЬ, ПІДКАЖІТЬ ІНШИМ, ЯКЩО САМІ БОЇТЕСЯ.

  • наталія

    17 серпня 2010

    згодна! Всі знають, проблема існує але вирішувати ніхто іі не хоче і не буде.В нашій державі справді потрібні більше неуки, чим ті, хто щось вміє, та ще хоче щось зробити для дітей своїм коштом та своіми силами.Буває приїдеш до обласного методиста по предмету а нього нічого немає для молодого вчителя. Тут закрадається думка ,для чого ви тут сидите? Якими працями заробили таку посаду?За чим їхати на курси?Пустили державні чиновники все на самоплин , а там як буде так і буде. БО САМІ ТІ Ж САМІ НЕУКИ, ЯКИМ НІЧОГО НЕ ПОТРІБНО КРІМ ГРОШЕЙ.Скаржитися нема кому,і просити допомоги теж.Шкода!!!

  • Алла

    18 листопада 2010

    Як це схоже на мої уроки!!! А я докоряю собі, що я погана вчителька, нікудишній спеціаліст, мої учні не знають предмета! Та нічого, говорю я собі, зате адміністрація мною задоволена (бо звіти вчасно подаю і творчі завдання виконую), але хіба я працюю для цього? Що згадають про мене мої учні, коли закінчать школу? Целую. Целую. Мої грамоти і нагороди? Ні, вони згадають прогалини в знаннях, коли не зможуть вступити до вишу, а потім згаяні уроки!!! Як я згодна з Інною, потрібно діяти, а не говорити!!!