Пропонуємо вашій увазі витяги із статті вересневого журналу «Завучу.Усе для роботи» № 17-18 (111-112) ст. 2-5.

«…Влада або опозиція могли б заробити чималу кількість вдячних голосів освітян, учнів та їхніх батьків на чергових виборах, розв’язавши, наре­шті, проблему постачання до шкіл дешевих і якісних підручників.

За всі роки незалежної України на конференціях, симпозіумах, у «білих книгах», у пресі та на парламентських слуханнях ведуть дискусії про проблему забезпечення шкіл підручниками…»

«…На парламентських слуханнях «Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні», що відбулися 15.05.2013 р., голова парламентського комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич заявила про те, що в Україні необхідно навести лад на ринку шкільних підручників. Зокрема, з три­буни Верховної Ради вона серед іншого сказала:

«На ринку підручників відсутня чесна конкуренція. Державне фінансування здійснюють непрозоро та неефективно. В результаті учні отримують підручники не тієї якості та не в тій кількості, якої потребують» (детальніше — див.: http://osvita.ua/ school/news/35905/).»

Як бачимо, між моментами виголошення на­ведених двох цитат пройшло чимало часу, а жод­них кроків для розв’язання проблеми не зроблено…»

«…А як забезпечують новими підручниками школи в Україні?

Щось подібне до Європи створили в Україні державні та приватні видавництва та розпо­всюджувачі навчальної літератури, але діють вони стихійно й іноді всупереч політиці на­шого Міністерства освіти і науки. В цій мере­жі можна придбати за власні гроші книжки, вимушено віднесені до так званої допоміж­ної навчальної літератури, оскільки відповідно до монопольних правил МОН України базові підручники надходять «безкоштовно» безпосередньо у школи. Школи змушують використовувати лише рекомендовані або затверджені МОН України підручники, інші ж наказують вилучати із фондів шкільних бі­бліотек і, мабуть, скоро будуть спалювати, як у часи інквізиції. За умов переслідуван­ня проявів «хаосу ринку» МОН України на­магається запевнити освітян у прозорості та некорумпованості щорічних конкурсів рукописів підручників і постачання ними шкіл.

МОН України регулярно видає накази з назва­ми на кшталт «Про посилення контролю за відпо­відністю друкованої продукції шкільного асорти­менту, яка використовується у навчальних закладах, педагогічним вимогам» (лист від 20.02.2013 р. № 1/9- 127 — див.: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/35205/). Доходить до того, що задля виконання подібних наказів у Чернівецькій області з учителів беруть розписки про невикористання комерційних видань під загрозою негайного звільнення, а у м. Одесі «вертухаї» від освіти обшукують сумки та рюкзаки учнів, чи нема там «заборонених» книжок. В той же час обласні інститути післядипломної педаго­гічної освіти «добровільно-примусово» за гроші по­ширюють школами саморобні дидактичні матеріа ли, що не завжди мають «належне документальне підтвердження в установах МОН їх відповідності санітарно-епідеміологічним нормам і педагогічним вимогам». При цьому жваво використовують ад­мінресурс у вигляді районних і міських методичних кабінетів.

Налагодити своєчасне забезпечення шкіл підручниками не вдавалося жодному керівництву МОН за всі роки незалежності України. Виправити це становище можна, ліквідувавши державне замовлення друку підручників і передавши кошти школам, зробивши їх замовниками навчальної літератури.

З усього видно, що наше МОН України — чи не останній оплот централізованого неринкового розподілу державних коштів на пострадянському просторі, при якому автори та видавництва, замість здорової конкуренції, приречені битися поміж собою за одержання «державного замовлення». Небажаних претендентів знімають із конкурсу під вигаданими приводами. Наприклад, службові позначки кур’єрської доставки на посилці з конкурсними матеріалами розцінюють як порушення вимог анонімності…»

«…Видавництва-переможці «освоюють» державні кошти, таким чином прагнуть зробити свої підручники якомога дорожчими: штучно збільшують обсяг навчального матеріалу, використовують грубіший папір, багатоколірний друк тощо. Досить покласти в ранець 5–6 таких книг, щоб дитина «зігнулася в дугу» від їхньої ваги.

Чому ж так довго МОН України не відмов­ляється від системи конкурсного відбору, яка по своїй суті не може забезпечити вибір для дру­ку кращих підручників? Чому учні та вчителі ста­ють заручниками чиновницьких «залаштункових ігор» із виданням підручників? Невже ідея про цільове виділення кожній школі коштів на за­купівлю підручників не має права на існування?

Якщо порахувати витрати держави на видання підручників, то для щорічного забезпечення комплектом підручників одного учня в середньому потрібно близько 400 грн. Очевидно, що держава витрачає ці кошти вкрай неефективно. Якби школам на придбання навчальної літератури за власним вибором виділили хоча б половину цих коштів, то кожен учень мав би сучасні підручники, дешеві й якісні. Адже за таких умов за недоліки своєчасного постачання підручників є з кого спитати — на відміну від анонімного чиновника МОН свій директор школи або начальник місцевого відділу освіти завжди доступний для критики та навіть кримінальної відповідаль­ності. А автори за умов ринку намагаються узгодити зміст видань із особливостями навчального процесу та вимогами рекомендованих програм і прагнуть своєю літературою догодити школі, вчителям, учням та їхнім батькам.

Тільки суб’єкти навчального процесу, а не анонімний чиновник МОН можуть визначити, які підручники і в якій кількості найкраще підхо­дять для навчання! Аби лише ці підручники відповідали чинним програмам і вимогам стандартів. А от за цим має слідкувати МОН України…»

«…Система експертного оцінювання серйозно потерпає від суб’єктивізму та конфлікту інтересів: складається враження, що бажаний екс­пертний висновок (і відповідний гриф на видання) можна здобу­ти за знайомством або просто за гроші. Інакше як пояснити на­явність грубих помилок у змісті багатьох підручників? Чинна сис­тема конкурсного відбору підручників без механізму попередніх випробувань, без урахування думки вчителів, учнів та їхніх батьків робить принципово неможливим створення якісних підручників.

Як наслідок, без згоди та вибору школи до бібліотек надходять «без­коштовні» підручники, які досить часто не відповідають профілю навчаль­ного закладу, мають інший зміст, стиль і методику подання навчального матеріалу, бо написані не тими авторами, які вивчали попереднього на­вчального року тощо.

Проте легко знайти й людей, які готові захищати чинну схему. Для цього досить почитати періодику та популярні сайти. Підручникотворен­ня є прибутковою галуззю й її монополізація приносить чималі кошти групам та особам, які мають доступ до управління державною власністю.

Виробництво та розповсюдження навчальної літератури через систе­му державного замовлення стало предметом змагань видавництв, ко­ли замість відкритої конкуренції ідей, авторів і програм усе вирішу­ють зв’язки, знайомства та політичні впливи. Внаслідок цього ціни на бюджетні підручники іноді стають позамежними (див. наприклад, http://uaport.net/uk/news/ua/t/1303/25/1637155): «Близькі до чиновників МОНу видавництва ділять гроші на підручники» (детальніше — див.: http://tvi.ua/new/2013/04/09/knyhovydavnyctvo).

За останні два з половиною роки Міністерство освіти і науки України виділило на друк підручників для школярів понад 415 мільйонів гривень. З них майже половину грошей поділили два приватні підприємства: ТОВ «Видавничий дім “Освіта”» отримало підрядів на суму близько 74 мільйонів гривень, видавництво «Генеза» отримало замовлень на понад 113 мільйонів…»

«…Доки ринкові відносини не прийдуть однаковою мірою до всіх видавництв і шкіл, дешевих, якісних і своєчасних підручників не буде! Але наразі МОН України вперто зберігає процедури, що залишають лазівки для зловживань, не хоче впроваджувати прозорі, справедливі для всіх європейські стандарти випуску якісних підручників, не хоче для їх придбання передати державні гроші у школи…»

Ми будемо раді, якщо ви висловите свою думку. Для цього просто залиште свій відгук унизу цієї сторінки або напишіть на site@osnova.com.uа.