У Європі зародилося безліч важливих освітніх концепцій. Якщо говорити про ранній дитячий розвиток, то слід згадати три найвідоміші підходи європейського походження — це підхід Вальдорфа, Монтессорі та Реджіо Емілія.

Ці підходи у вихованні дітей альтернативні традиційному навчанню. Вони є своєрідним натхненням для педагогів, які дбають про освітні реформи. Які подібності та відмінності у цих підходах? Багато хто помічав, що погляди на дитину та її розвиток схожі у всіх трьох підходах.

Усі ці методики є ідеалістичними і проти насильства. Вони базуються на допомозі дітям у реалізації свого потенціалу як розумних, творчих і цілісних особистостей. Освітні установи, що працюють за цими методиками, докладають усіх зусиль щодо  імплементації дитини в життя. Автором вальдорфського підходу є Рудольф Штайнер, австрійський філософ і вчений-одинак.

Новий навчальний заклад відкидав прийняті у той час звичаї:

• у ньому хлопчики і дівчатка вчилися в одному класі;
• приймалися для навчання всі діти, незалежно від походження і знань, не складали жодних вступних іспитів;
• школа була загальноосвітньою (починалася з дошкільного і закінчувалася повною загальною середньою освітою);
• заклад був незалежним від зовнішніх організацій.

 Сьогодні таких шкіл налічується вже понад 1000 у 60 країнах світу.

Марія Монтессорі була видатною особистістю і першою в Італії жінкою, яка отримала диплом лікаря. Створивши нову методику для навчання розумово відсталих дітей, вона 1907 року побудувала й очолила в бідному районі Рима свою Casa dei Bambini (Будинок дитини) для дітей від 4 до 7 років.

Учення Монтессорі поширилося світом, особливо після того, як фашистський режим в Італії засудив цей метод. Марія була змушена залишити країну. У США інтерес до її системи виник у 1910-ті роки, але до 1920-х вона вже вийшла з моди, тому про неї надовго забули.

Однак рух продовжував ширитися Європою та Індією. У 1950-ті роки діяльність Ненсі Рембуш сприяла відродженню інтересу до методу Монтессорі. У США існує 5000, якщо не більше, шкіл, що називають себе «Монтессорі».

Особливу увагу, на нашу думку, слід приділити реджіо-педагогіці.

Реджо-Емілія — місто на півночі Італії, де після закінчення Другої світової війни педагоги, батьки та діти об’єдналися і почали працювати разом над відновленням суспільства. У результаті була створена зразкова система державних дитячих садків і ясел.

Під керівництвом Лориса Малагуцці, директора-засновника, система переродилася з дитячого садка в загальноміську систему, що відіграє тепер провідну роль в Італії та  стрімко популяризується в Азії, Австралії, Північній Америці та інших частинах світу.

Програми в Реджіо сімейно орієнтовані, розраховані на дітей до 6 років; значний пріоритет у вихованні надається дітям, які мають певні вади в розвитку, дітей із неповних сімей. На відміну від систем Вальдорф і Монтессорі, підхід Реджіо-Емілія не є повноцінною методикою з певними прийомами, сертифікацією вчителів та акредитацією навчальних закладів. Натомість викладачі в Реджіо-Емілія говорять про здобутий досвід, що є стимулом для роздумів про справжню природу дитини.

Дитина — головний герой навчального процесу поруч з батьками і педагогами. «Діти сильні, багаті та обдаровані. Усі діти наділені готовністю, потенціалом, допитливістю і цікавістю до формування власного навчання», — говорив творець підходу Лоріс Малагуцці.

Дитина цілком здатна спрямувати, контролювати власне навчання і розвиток (завдання дорослого: підтримати і підбадьорити її).

 Діти не ізольовані в процесі навчання. Вони обов’язково взаємодіють зі своєю сім’єю, іншими дітьми, учителями і суспільством. Навчання в Реджіо акцентоване на взаємодії та співробітництві (тому важлива форма роботи в Реджіо-садках — робота в малих групах).

Дітей у школах і садках Реджіо вчать подавати свої ідеї та думки різними способами. У відомому вірші Лориса Малагуцці йдеться про те, що у дитини є 100 мов, щоб виразити себе, але школа часто відбирає 99 мов самовираження, залишаючи тільки мову слів. Ось деякі інші способи, що допомагають дитині висловити свої думки, ідеї та почуття: рух, малюнок, живопис, конструювання, ліплення, театральні постановки, театр тіней, створення колажів, музика.

Діти передають те, що вони знають, розуміють, відчувають і придумують, що їх дивує, що цікавить. У результаті образ думок дитини стає «видимим» — і для неї, і для оточуючих.

Реджіо-педагогіку іноді називають педагогікою простору. Різноманітні матеріали розкладені красиво і за змістом, у кожного куточка є своє призначення. У Реджіо-просторі панує природний порядок: його цінують та підтримують і дорослі, і діти.

Дитина в Реджіо-педагогіці управляє своїм навчанням, але дорослий у Реджіо не стає нудьгуючим спостерігачем або «обслуговуючим персоналом». Учитель — партнер, вихователь і провідник. Він заохочує дослідження різних тем, допомагає в роботі над дитячими проєктами і підтримує, коли потрібно знайти розв’язання проблеми.

Щоб спланувати свою роботу, дорослі уважно слухають дітей, спостерігають за ними. Вони ставлять уточнювальні запитання, фіксують дитячі ідеї, гіпотези і теорії, помічають ситуації, що можуть привести дітей до нових відкриттів і знань.

Діти стають дослідниками, вивчаючи цікаві для них теми, спостерігаючи за явищами навколишнього світу. Дорослий долучається до дитячого дослідження й активно бере участь, намагається оцінити збоку свій внесок і свою роль, обговорити те, що відбувається з однодумцями.

 Словом «документація» в Реджіо-педагогіці називають уважне фіксування процесу навчання:

• коментарі дорослих (мета дитячого дослідження або проєкту, хід роботи);
• записи дитячого мовлення (коментарі (діти пояснюють, чим зараз зайняті), діалоги, обговорення, цікаві фрази, гіпотези);
• фотографії;
• відео;
• готові дитячі роботи.

 Усі матеріали дбайливо збирають і зберігають у теках або на стендах, щоб і діти, і дорослі завжди мали вільний до них доступ.

 Документація допомагає побачити виконану роботу збоку, краще зрозуміти те, що відбувається. Вона показує дітям, що їхні слова, ідеї, задуми і проєкти дійсно мають цінність. У Реджіо-педагогіці немає сталих розкладів і фіксованого режиму. Спонтанність — один із прийомів організації розвивального навчання.

 Важливо не пояснювати і не оцінювати слова й жести дітей, а просто фіксувати їх з об’єктивністю диктофона або відеокамери та «повертати» дітям для аналізу. У Реджіо-підході аудіо- чи відеозаписи часто переглядають, обговорюють разом із дітьми.

Досвід маленького містечка Реджо і його муніципальних шкіл та садочків привернув світову увагу, що сприяло відкриттю безлічі навчальних закладів, натхнених Реджіо-підходом. До речі, час засвідчив, що педагогіка Реджіо чудово застосовується і вдома в сім’ї, незалежно від того, чи відвідує дитина садок і який саме.

Коли ми разом із дітьми вивчаємо щось нове, шукаємо можливість поліпшити наші взаємини, народжується дивне взаєморозуміння між дорослим і дитиною. Така співпраця створює вісь пізнання, підживлює розум дитини, розширює її бачення світу: вона зауважує на нові взаємозв’язки (між поняттями, предметами, подіями...), стає здатною до взаємодії, діалогу, дослідження, пошуку.

О. М. Шкварла, вихователь, спеціаліст вищої категорії, ЗДО «Казка», м. Львів

Інтернет-джерела

• https://mchildren.ru/valdorf-montessori-iredzhio-emiliya/
• http://reggiofamily.com/reggio/osnovy.html
• http://osvitportal.lviv.ua/novyny?id=119233_ informaciyna_storinka_pedagogam_ doshkilnykam
• https://womo.ua/noviy-pidhid-do-diteyshho-take-redzhio-pedagogika/
• http://reggiofamily.com/reggio/osnovy.html