Сучасний урок

Сторітелінг на уроках. На прикладі трудового навчання

04.05.2020 429 0

Джерело: https://hsto.org/getpro/megamozg/post_images/dfa/1b2/445/dfa1b2445121bba4a491cf724fbce044.jpg

У будь-якому навчальному матеріалі можна знайти щось незвичайне, дивовижне, захопливе. Когось із учнів зацікавлять несподівані наукові факти, іншого — історія звичайних побутових предметів або драматична розповідь про життя видатної людини.

Пропонуємо добірку коротких цікавих історій про інструменти, технології, об’єкти праці, які можна розповісти учням на уроках трудового навчання.

В’язання — чоловіча справа!

(Технологія виготовлення в’язаних виробів)

  

Джерело: https://deidreadams.com/wp-content/uploads/2012/11/Adams-Flores3.jpg

В’язання — визначна культурна традиція Перу. Це дивовижна південно-американська країна, де поєдналися дві культури — індіанська та європейська. Багато перуанців живуть високо в горах, де клімат суворий, отже, мусять носити теплі речі з вовни лами й альпаки. В’яжуть у Перу переважно чоловіки. Жінки стрижуть лам, прядуть і фарбують нитки.

Усі чоловіки й хлопчики в Перу носять традиційну в’язану шапочку «чулльо», що за формою дещо нагадує ковпак. Уже в сім років хлопчик повинен сам зв’язати собі цю шапочку. У деяких високогірних регіонах Перу існує традиція: за допомогою «чулльо» дівчина претендентові влаштовує «перевірку» в чоловіки. Щоб випробувати нареченого, дівчина наливає у «чулльо» воду. Якщо вода витікає швидко, то чоловік не гідний уваги. Його «чулльо» зв’язане не щільно, що неприпустимо.

У деяких регіонах Перу в’яжуть усі — від підлітків до людей похилого віку. У багатьох селах можна побачити незвичайну для нас картину: група хлопців чи дідусів збираються на вулиці та в’яжуть! В’яжуть зазвичай стоячи, причому пряжа висить на шиї.

Влада Перу намагається зберегти культурні традиції країни. У школах запроваджено спеціальну програму для навчання молоді таємниць цього давнього мистецтва. Діти вивчають історію перуанського в’язання, а в селах її передають із вуст в уста. У країні організовано кілька музеїв, присвячених в’язанню. Там зберігають як старовинні зразки, так і вироби сучасних майстрів. У магазинах та на ринках поряд із в’язаними речами часто можна побачити фотографію родини майстра, який створив цю річ. Мистецтво перуанського в’язання відоме далеко за межами країни. Туристи купують в’язані перуанські речі у великій кількості. Завдяки такому попиту зберігаються й розвиваються народні традиції.

«Хутро дибки» або навіщо людині волосся

(Технологія догляду за волоссям)

Кожен волосяний мішечок пов’язаний із м’язом, що піднімає волосся. У тварин, які мають хутро, на холоді шерсть піднімається дибки. Хутро стає щільнішим і краще ізолює шкіру від холоду. Саме тому кішка, яка заходить у приміщення з холоду, виглядає пухнастішою. У разі небезпеки хутро тварини також піднімається, тоді вона здається нападникові великою і грізною.

Наші давні предки, людиноподібні мавпи, мали густий волосяний покрив. Упродовж багатьох тисяч років він ставав дедалі меншим. У сучасної людини на тілі росте дуже тонкий, ледь помітний пушок. Але, як і у прадавні часи, на холоді м’язи скорочуються і піднімають волосся, утворюючи «гусячу шкіру». У разі небезпеки волосся людини також піднімається. Недарма кажуть, що «від страху волосся на голові заворушилося». Основна функція волосся — теплозахисна. Воно захищає голову від перегрівання й ультрафіолетового випромінювання.

Ніжин — огіркова столиця України

(Технологія приготування їжі)

  

Джерело: https://img.lookmytrips.com/images/look6pcd/image-58b424ceff936739d30aae35-58fef1ffe5c7d-1cftsfv-lbcvr.jpg

Місто Ніжин можна назвати «огірковою столицею» України. У середині XVII ст. на ніжинських землях оселилися греки, яким гетьман Хмельницький надав право самоврядування. Греки розбудовували місто Ніжин і займалися сільським господарством в його околицях. Уважають, що саме вони привезли в Україну насіння мініатюрних огірків, невідомих до того часу в Україні. Засолені за особливим грецьким рецептом ніжинські огірки швидко набули популярності й стали для міста надійним джерелом прибутку.

Із заснуванням Одеси наприкінці XVIIІ ст. ніжинські греки почали переїжджати в це місто. На знак гостинності передали ніжинцям таємницю вирощування та соління огірків.

«Огіркова» промисловість Ніжина продовжувала успішно розвиватися. Соління з Ніжина вивозили до Копенгаґена, Берліна, Парижа, Лондона, Стокґольма. Слава ніжинських огірків не втрачена й сьогодні: їх експортують у понад 30 країн світу. У грудні 2005 року в Ніжині було встановлено пам’ятник огірку.

Найдорогоцінніший скарб

(Технологія обробки текстильних матеріалів ручним способом)

  

Джерело: https://million-wallpapers.ru/strany-mira-1063-android/parusnyj-korabl-170016.html

Іспанський корабель «Сан-Фернандо» затонув біля берегів Мексики понад 250 років тому. За легендою, на його борту було 150 мільйонів срібних монет. Тривалий час золотошукачі мріяли знайти скарби цього корабля. І ось диво! Кілька шукачів скарбів нарешті знайшли на березі Флориди засипану піском скриню з легендарного корабля. Коли вони з нетерпінням відкинули її кришку, то побачили, що вона доверху заповнена голками для лагодження вітрил!

Виявляється, голка була справжнім скарбом для мореплавців і запорукою успішного плавання. Тільки за її допомогою можна було полагодити вітрила, які нещадно рвали морські шторми й бурі.

Лак із комах

(Технологія обробки деревини)

Слово «лак» у перекладі із санскриту буквально означає «сто тисяч». Ця дивна назва пояснюється його походженням: у давнину лак одержували з виділень комах, що паразитують на деяких видах тропічних дерев, які ростуть в Індії та Таїланді. Ці крихітні комахи — лакові червеці — живляться соком рослин. Живуть вони колоніями (звідси і назва «сто тисяч»), прикріплюються до гілок дерев і покривають себе зусібіч шаром захисної речовини, яку виділяють спеціальні залози комах. Ця «лакова» речовина вкриває гілки дерев мов щитом. Гілки обрізають для подальшої оброки, а деякі з них переносять на інші дерева, щоб заразити їх червцем. За рік розвивається 2–4 покоління червців і стільки ж разів знімають «урожай».

Лаковий червець — це примхлива комаха, може розвиватися за температури не нижче 10 градусів тільки на певних породах субтропічних і тропічних дерев. Зазвичай кожне дерево використовують кілька років, а потім дають йому відпочити, інакше воно може загинути.

Щоб одержати лак, його вручну знімають із дерев, промивають у воді, сушать, складають у мішки і нагрівають у печі до високої температури. Розплавлений лак фільтрують крізь тканину. Такий лак називають шелак. Вироблений із комах лак відрізняється дуже високою якістю. Сьогодні це один із найцінніших матеріалів для оздоблення деревини. Його використовують для реставрації старовинних меблів, ікон, лакового оздоблення музичних інструментів. Цікаво, що шелак їстівний, ним глазурують таблетки і цукерки!

Військові з помпонами

(Технологія обробки текстильних матеріалів ручним способом)

  

Джерело: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/e3/Greek_guard_uniforms_3.jpg

Як і багато інших елементів одягу, помпон має багате військове «минуле». Давньоримські воїни носили на шоломах плюмаж — пишну прикрасу з пір’я. У багатьох країнах світу помпон був елементом військової форми. За його кольором і формою можна було дізнатися про звання та рід військ.

Французькі моряки пришивали на головний убір помпон, аби захистити голову від ударів, оскільки у минулому приміщення на кораблях були тісними, з низькими стелями.  І хоча сьогодні корабельні приміщення доволі комфортабельні, французькі моряки й досі носять червоний помпон на білому береті.

У столиці Греції місті Афіни перед президентським палацом на варті стоять гвардійці-евзони — військові особливого церемоніального підрозділу. Вони вдягнені в дуже колоритну форму, але найбільше туристів вражає взуття військових — гостроносі червоні черевики, до яких прикріплені... пухнасті чорні помпони. Це взуття називається царухи, його носили грецькі селяни в ХІХ ст. У часи боротьби Греції за незалежність від Османської імперії селянам було заборонено носити зброю. От грецькі партизани й ховали в помпонах на взутті гостро заточені леза. Сьогодні царухи з помпоном є символом поваги до героїчного минулого народу.

Як пожежі міста будували

(Технологія обробки деревини)

Упродовж багатьох століть пожежі були постійними супутниками міського життя. Головною причиною пожеж були війни, але траплялися й побутові пожежі. Будинки в середньовічних містах були дерев’яними з пічним опаленням і свічним освітленням, вулички вузенькими. За таких умов вогонь поширювався дуже швидко. Під час пожеж мешканці навіть не намагалися гасити вогонь — рятували дітей і майно. Сьогодні складно уявити пожежу, коли горить усе місто, але в середні віки багато українських міст неодноразово згоряли дотла. Наприклад, українське місто Луцьк було повністю знищене вогнем чотири рази! Утім, до пожеж намагалися готуватися. У Луцьку працювали вартові, які стежили за появою різних небезпек, зокрема пожеж. Для цього в замку була окрема посада — кликун. Він із висоти замкових мурів повідомляв містянам про небезпеку.

Пожежі знищували стару забудову, починалося нове будівництво. Так міста набували іншого, більш сучасного вигляду. З часом люди майже відмовилися від деревини в будівництві й почали зводити кам’яні споруди.

Далі буде.

За матеріалами посібників«Енциклопедія цікавинок. Матеріали до уроків трудового навчання. 5–6 класи. Блок 1.», «Енциклопедія цікавинок. Матеріали до уроків трудового навчання. 5–6 класи. Блок 2».

Сподобалась тема? Тоді замовляйте:

   
   



 

Поділитися в Viber Залишити свій відгук