Творчість, ідеї Self-менеджмент

Про спокусливі смаки й пасивний стан

15.03.2020 488 0

Джерело: https://www.liveinternet.ru/users/stefaniia-stefa/post407329130/

Надвечір мій настрій, огорнутий у м’яку гофру напівзимового дня, тягучий, як солона карамель.

Чому солона? Бо сіль вміє відкривати спектри інших смаків, а тому вона — це дещо більше ніж просто насичення страви солоністю. Сіль спроможна зробити м’ясо більш «м’ясним», квасолю — більш «квасолевою», а картоплю — більш «картопляною». (Гадаю, такі стилістичні смаколики можна сприймати і як доведення «від супротивного» — ступені порівняння від відносних прикметників можливі тільки для увиразнення описуваного, у літературній же мові такі прикметники парадоксальні.)

Отже, до чого це я? А до того, що моє недозим’я тепер постійно присмачено кавою, яка, на думку однієї цікавої людини, «має бути солодкою, як гріх». Даруйте за оксюморон, але саме тоді мені відкрилася сіль фрази про заборонений плід. Хоч яблуко з Едему (чимало істориків доводить, що то був гранат) не надто солодке, проте саме воно стало сходинкою до гріха, а отже, і забороненої (=гріховної) насолоди, що вочевидь безпосередньо пов’язана із солодким смаком.

Певно, не випадково у Середньовіччі так активно витравлювали прагнення до тілесного задоволення (шоколад узагалі вважали джерелом майже всіх нещасть), і смакові рецептори неабияк впливали на це. Навіть така, нехай і опосередковано-пасивна спокуса могла зробити людину небезпечною — вивести її зі стану «забуття» й спонукати трохи уважніше дивитися на світ і дещо глибше міркувати.

Якщо перефразувати І. Жиленко, то були часи «варення з горя і варення з вір», коли земне не важило нічого, натомість набагато спокусливішою була мрія про вічне царство. Згодом люди навчилися сортувати спокуси і цінувати (знову за І. Жиленко) «варення з повітря, з неба і з моря». Пригадуєте, як у «Тінях забутих предків» Іван називав Марічку? «Моя солодашко!»

Щоправда, тепер бути щирими й відкритими не кожному до снаги. Надто якщо говорити про вміння висловлюватися.

Стівен Кінг якось зауважив: «Несміливі письменники люблять пасивні дієслова з тієї ж причини, із якої несміливі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан безпечний. Тільки невпевнений автор напише: «Зустріч буде проведено о 13:00». Писати слід впевнено й рішуче: «Зустріч о 13:00».

Гадаю, з такого цінного (упевнена, не тільки письменницького) вміння й розпочинається шлях до себе. Магія — всередині нас, а страх — це першопричина не тільки поганих текстів, а й невміння розуміти себе.

Тож «будьмо собою, інші ролі зайняті». Це слова Оскара Вайльда.

А на світлині — фрагмент триптиха Єроніма Босха «Сад земних насолод». За часів Босха полуницю, яка спершу була символом праведності й тому її часто зображували біля ніг Діви Марії, вважали спокусливою ягодою. Тож на полотнах Єроніма вона символізувала ілюзорні задоволення, що несуть плотські втіхи. Не дивно, що вже за шекспірівської доби полуниця стає не тільки афродизіаком, але й символом зради (у трагедії Шекспіра «Отелло» на хустці нещасної Дездемони вишито полуниці).

Автор: О. М. Журенко, літературний редактор ВГ «Основа», кандидат філологічних наук

Поділитися в Viber Залишити свій відгук