Творчість, ідеї Self-менеджмент

Про мушлі, перли та грайливість складеного іменного присудка

13.03.2020 1322 0

Джерело: https://zik.ua/news/2016/09/02/yuvelirnyy_spadok_salvadora_dali_829272

Про суперечливість людської натури, геніально відтворену у «вічному» питанні «Бути чи не бути?», чули, певно, всі. Проте останнім часом гамлетівські вагання мені дедалі більше імпонують на ниві синтаксису. Особливо коли доводиться вчити учнів відшукувати надто «грайливий» іменний присудок, який за допомогою дієслівної зв’язки «бути» оприявнює себе тільки в минулому або майбутньому часі. А ось в теперішньому — зась.

Магія всередині нас (Стівен Кінг).

Те, що на поверхні (можливо, хтось «усередині» розпізнав обставину, еге ж?), може завести на манівці, а все тому, що дієслово «бути» перебрало на себе роль режисера і воліє з нами погратися, сховавшись за лаштунками слів. 
Майже як у житті, яке ще від часів Шекспіра пов’язане з театром і грою, адже в ній — наша сутність. Подоби, маски, взірці, наслідування, стереотипи і навіть упередження — усе це тягнеться ще з дитинства, від нездоланного бажання приміряти на себе різні ролі. До того ж і соціум постійно підкидає нові.

Пригадалася звична ще з дитинства фраза (і знову ж — коли грали): «Я в будиночку». А потім — трохи «доросліший» стан, коли, щоби трохи віддихатись, спинитись на хвильку, поставивши на паузу, хотілося зменшитися до розміру піщинки і «сховатися у мушлю». Певно, невипадково представники бароко — стилю, назва якого в перекладі означає, до речі, «перлина неправильної форми», наголошували на «багатошаровості» буття. Та й образ мушлі, у якій росте перлина, у мистецтві був пов’язаний не лише з народженням, а й спокусою і навіть подружньою зрадою, як у Єроніма Босха.

З року в рік ми постійно щось будуємо, вибудовуємо й розбудовуємо. Як той молюск, що обволочує чужорідне тіло арагонітом, ми шар за шаром вистилаємо своє життя — стосунки, кар’єру, родину, щоби, зрештою, отримати свій разок перлів.

Хтось — омріяну Перегрину (для довідки: це найбільша перлина у світі, яку одержала Марія І Тюдор, коли виходила заміж за Філіппа), щоби прикрасити сукню від Шанель. А дехто — почуття та емоції, досвід та знання, а головне — людей… Тих, з якими ми завжди справжні й у безпеці; з якими можемо бути на одній хвилі, на сьомому небі або мов за кам’яною стіною, часом — розгубленими, слабкими або «утомленими, немов осінні квіти», інколи — натхненними, поважними або довірливими, але здебільшого — просто щасливими. 

І нехай непостійного й химерного в житті більше, ніж треба, наші перлинки завжди з нами — унікальні, неоціненні і зчаста приховані. 

Подібно до тієї прихованої («нульової») дієслівної зв’язки, яка чи не найглибше дає змогу відчувати, наскільки важливо бути тут і зараз. Надто коли у М. Вінграновського прочитаєш:

Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, —
Початок і кінець твій загубився…
Багряною півчарою схилився
В вологих сонцетінях небозвід;

І морезвід півчарою другою —
І чара зустрічі в руці моїй горить!
Вино в ній — ти. Любовною рукою
Я п’ю тебе за тебе у цю мить.

Я п’ю за мить — за вогняне і чуле,
За любощів священне забуття.
Сучасна мить мені вже як минуле,
Сучасна мить мені як майбуття.

І насамкінець — світлина для ілюстрування. На ній — ювелірний шедевр Сальвадора Далі — брошка «Рубінові губи із зубами як перли», музою для якої стала Мей Вест.

Автор: О. М. Журенко, літературний редактор ВГ «Основа», кандидат філологічних наук

Поділитися в Viber Залишити свій відгук