Сучасний урок НУШ Актуально

Чому все ТАК зі шкільними предметами, або Навіщо все ж таки дітям ті синуси?

04.11.2019 109 0

Відгомонів конфетно-букетний першовересень, добігають кінця щасливі кілька перших тижнів навчання, зустрічей, обнімань і літніх спогадів. Починається серйозний навчальний процес.

І тут на сцену виходять…

Дозволю собі перефразувати відомий вислів «Українці, в цілому, непогані люди. Просто їх зіпсувало освітнє питання».

Багато людей, хоч якось дотичних до школи, раптом стають експертами і починають розмірковувати: «А що не так і що слід змінити в українській школі?». Останнім часом дедалі частіше лунає думка, що навчальних предметів забагато, необхідно зменшити їхню кількість а також спростити програми. Традиційно найбільше «вигрібають» фізика і математика. Претензії стандартні, наприклад: «Я прожив життя. Мені ваші синуси жодного разу не згодилися». Зневажають навіть літературу. Знову ж таки: «І навіщо мені було знати про Чіпку і його волів?». Тобто, загальна думка батьків: «Ми не хочемо, аби наші діти вчили в школі те, що їм у житті не знадобиться». Насправді, 70 % знань, які людина здобуває в школі, безпосередньо в житті їй не знадобляться. Навіть оті славнозвісні косинуси і логарифми. Так чому ж ми щороку наполегливо втовкмачуємо ці знання нашим дітям?

Для початку зрозуміймо, хто ж все таки є замовником освіти. Хто вирішує, що мають вчити школярі? Чомусь помилково вважається, що замовниками освітніх послуг є батьки учнів. Насправді у жодному нормативному акті чи документі про це не йдеться. Натомість зазначено: «Держава створює, держава забезпечує, місцеві органи самоврядування повинні…».

Тобто, освітній процес забезпечує держава. Отже, вона і є замовником освітніх послуг. І саме вона визначає, які саме предмети має вивчати школяр. А в чому зацікавлена держава? Які члени суспільства їй потрібні для нормального функціонування?

Насамперед, це люди, які мають навички комунікації, здатність до емпатії, дотримують певні моральні норми і правила поведінки, прийняті в суспільстві. Жодна країна не буде процвітаючою, якщо вона не створюватиме матеріальних, культурних, наукових багатств. А для цього її громадянам потрібне мислення: уміння розбиратися в кресленнях і схемах, просторова уява, уміння аналізувати і робити висновки, розвинена пам’ять, креативність і вміння абстрагувати.

Відсутня така наука як «розвиток мислення». Натомість є математика, яка містить логічне, аналітичне і просторове мислення, а також розвиває їх.

Є навчальний предмет українська мова, де навчають комунікації, тобто вміти читати, писати і висловлювати думки. Сюди ж додаємо вміння спілкуватися іноземними мовами і відповідний урок.

А ще у школі вивчають літературу. Вона насправді не про нелегку долю головного героя, а про моральні якості та вчинки. Передбачається, що учні, читаючи літературний твір, засвоюють поняття добра і зла, співпереживають і вибудовують свій характер і свою особистість.
А ще є кілька природничих предметів: фізика, хімія, біологія, географія. І саме вони повинні долати «безсилля дикуна у боротьбі з природою». Саме на цих уроках дітям пояснюють про блискавку і грім, і про веселку. А ще розповідають, чому не можна стрибати у воду з високого мосту, навіть якщо вода видається такою безпечною. І чому не можна забиратися на дах електропотяга, навіть якщо не чіпати дротів. І багато чого іншого, необхідного для розуміння навколишніх явищ і власної безпеки.

Історія. Вона не про дати і події. Вона про причини, що сприяють розвитку або загибелі країн і цивілізацій. Про причини французької революції і Наполеона, про причини народного вибору 1933 року і Гітлера. І про пацифізм українців 1918 року і, як наслідок, 70 років більшовицького терору.

Який предмет ми хочемо вилучити зі шкільної програми?

Додам ще кілька слів про складність програм, тобто про оті славнозвісні синуси і косинуси, які буцімто нікому не потрібні. Поміркуймо. На уроці математики ми розвиваємо мислення. Але просто вивчаючи табличку множення, мислення не розвинеш. Потрібне поетапне ускладнення понять і алгоритмів. Наприклад, спочатку це примітивні вимірювання довжини і ширини та просте обчислення площі прямокутника. Пізніше — аналітичне обчислення невідомих елементів заданої фігури і застосування відповідної формули площі. У старших класах — доволі абстрактне обчислення площі за допомогою інтеграла. І коли ми кажемо, що учень засвоїв програму з математики за певний клас, це означає, що його мислення розвинулось до розуміння понять і формул відповідного рівня. Коли для вступу до вишу потрібне ЗНО з математики, це означає, що там хочуть отримати студентів із досить високим рівнем мисленнєвих процесів, а не просто людей, які зазубрили якісь означення.

Отже, зі шкільними навчальними предметами ВСЕ ТАК, просто потрібно зрозуміти, чого насправді ми навчаємо і що розвиваємо у своїх учнях.

Автор: О. Р. Юрко, учитель математики вищої категорії, учитель-методист Рівненської ЗОШ № 20

Поділитися в Viber Залишити свій відгук