Сучасний урок Досвід виховання Творчість, ідеї

Весна, метелик, третій урок. Мої педагогічні знахідки

26.10.2019 341 0

Третій урок. Говоримо із семикласниками про прислівник. Діти відповідають-запитують, я пояснюю і тішуся з активності класу, сонечко заглядає до нас через вікна. Ох, те сонечко! За якийсь час зауважую, що очі, думки і мрії моїх школяриків тягнуться туди, до сонечка.

— Що ви там таке чудове побачили? — щиро цікавлюсь.

— Метелик літає! Перший! — хором.

— Справді? Де? — навшпиньки майже підходжу до вікна, але вчасно оглядаюсь на клас.

— Ходіть сюди, але тихенько. Тс-с-с-с.

Хихикаючи і ну зовсім трішечки штовхаючись, миттю опиняються біля вікон, шнурочком розтягуються, видивляються на вулицю і, здається, вбирають очима сонце, хмарки на небі, метких жовтеньких пташечок, які стрибають по даху котельні… Біля самісінької шибки по той бік справді літає маленький блакитний метелик (і як тільки вони його вгледіли???).

  

— Ходімо, час повертатись до прислівника.

— У-у-у-у-у, — гудуть невдоволено, але чемно сідають за парти.

— Ну от, — урочисто починаю, — за вікно подивились, вражень набрали, можна і мале-е-е-еньке таке есе написати. І щоб прислівники були.

— Тільки не це-е-е, — знову хором. — Ну Олександро Степа-а-а-а-анівно!

— Саме це, — я непохитна.

— А про що писати?

— Про метелика, — всміхаюсь.

— А ми його вигадали, — шукає порятунку хтось.

— Неправда, я його бачила! — не відступаю від свого.

— Я так і знав, що буде якась «підстава», — пробивається від останньої парти хлоп’ячий басок.

— А підстава в нас одна — весна, — весело каламбурю я, і класом бризкають теплі краплі сміху.

— А можна почати есе так, як усе насправді почалось?

— Звісно!

— А прислівники тільки місця і часу?

— Ні, будь-якого розряду за значенням.

А способу дії можна?

Звичайно.

— А так нече-е-е-есно, — хапається хтось за останню соломинку, — ми будемо писати, а Ви відпочиватимете.

— Чого це? І я буду писати.

— Ага? Про що?

— Про метелика.

— Серйозно?!

— От цього не гарантую. Може, серйозно, а може, жартівливе щось напишеться.

— Серйозно?!

Тут вже не краплі — рясний дощ сміху.

Класом ще дріботять останні хіхоньки і хахоньки, ховаються в куточках вуст, зблискують смішинками в очах , але діти вже схилилися над зошитами.

Я теж вишукую чистий аркуш, кладу на стіл і крадькома поглядаю на своїх семикласників. Які ж вони зараз гарні! Вони навіть не здогадуються, які вони гарні! Обличчя сяючі, підсвічені тихим особливим світлом натхнення. Такі зворушливі. Хтось на пальчик накручує-розкручує кучерик, хтось гризе олівчик, ще хтось вимальовує закарлючки, бо так «легше думається».

— А можна, я комікс намалюю? Я швидко. І прислівники будуть.

— Малюй. Гадаю, то буде цікаво.

Ну от, час спливає, а я ще не придумала нічого.

    

— Олекса-а-а-андро Степа-а-анівно, — пробирається у моє есе голосний шепіт, — а Ви знаєте, що ми однаково думаємо? Ну тобто я так само, як ви, у вікно зараз дивлюсь і повністю продумую, щоб потім усе записати.

— Ану тихо, ви мені Музу полохаєте, — припиняє нашу розмову невдоволений голос. Ми одночасно пхинькаємо і слухняно замовкаємо.

Я знаю, що такі «торги» перед творчими завданнями — то наш традиційний веселий ритуал. Знаю: мине 7–10 хвилин — і мої семикласники будуть змагатись за право прочитати свій витвір першим. Знаю, що мене дивуватиме і надихатиме їхня творчість і політ фантазії. Знаю, що вони з нетерпінням чекатимуть: що ж то у вчительки вийшло?

… А поки що третій урок, я дописую своє есе. А за вікном сонце. Весна!

Як я це люблю!

Автор: Івасенко О. С., учителька української мови та літератури, спеціаліст І кваліфік. категорії Ванівського НВК «ЗШ І-ІІ ст. – дитячий садок» Львівської області  Сокальського району

Сподобалась тема? Тоді замовляйте:

Інструкція, як оформити замовлення на: http://osnova.com.ua/help/4/

Поділитися в Viber Залишити свій відгук