Сучасний урок Творчість, ідеї Self-менеджмент

Про Маґрітта, спокусу й закон всесвітнього тяжіння

13.09.2019 872 0

Джерело: https://bitly.su/N8L8

Як гадаєте, що спільного між законом всесвітнього тяжіння і картиною Маґрітта «Син людський»? Відповідь очевидна: звісно, яблуко, що безпосередньо відсилає до історії гріхопадіння та феноменального відкриття Ньютона. Насправді, алюзія на цей фрукт має ширший контекст, бо яблуко також розцінюють і як символ знання й відповідальності людини — божого створіння — за вчинене (пригадуєте логотип Apple?).

Істинний син Адама, Ньютон також не встояв перед спокусою, хоча й іншого рівня — наукового пошуку. Однак не втратив своєї індивідуальності, як на картині Маґрітта, і лишив світові свої геніальні закони, спонукавши людство до «мозкового штурму».
Відкриття земного тяжіння (офіційно це сталося 6 липня 1687 року, коли в Лондоні вийшла друком тритомна праця Ісаака Ньютона «Математичні начала натуральної філософії») стало проривом у фізиці. Щоправда, не тільки в ній.

Смислову багатошаровість такого поняття, як гравітація, згодом помітив Ніцше: «Лише людина чинить опір гравітації: їй постійно хочеться падати вгору».

І як тут не пригадати посмертну збірку В. Симоненка «Земне тяжіння» і «Крила» Л. Костенко, у яких прозвучало вагоме уточнення: духовність — один із проявів антигравітації.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

І наостанок — неперевершений переклад М. Бажана вірша П. Антокольського «Ньютон»:

Гроза пройшла. Розжарились жоржини
Під райдужними відсвітами злив.
Він вийшов в сад і по намиву глини
Те яблуко ногою покотив.

В його очах, немов якесь видіння,
Не падав, а палав і плив ренет,
І тільки траєкторія падіння
Накреслювалась, як тропа планет.

Та ось вона, розгадка! Ось відкрито
Механіку світил правічних всіх!
Так почалось колись творіння світу.
Летючу зірку він схопити зміг.

І тої ж ночі, як усе ще спало,
Як ще не знявся шум церков і шкіл,
Не яблуко, а формула упала
Із гілки світу на письмовий стіл.

Він так і скаже просто і незборно,
Не зваживши на забобонів міць,
Розтерши геть на думки дужих жорнах
Сміття казок, гадок і небилиць.

І день настав. Зі слів його латині
Про гравітацію небесних тіл,
Дивуючись, дізнались люди нині:
Йому на правду не забракло сил.

Він все сказав, аж до останніх літер,
І витер піт з високого чола.
Тоді ступив на кафедру пресвітер
І розпочав промову спроквола,—

Казав про бога, цю первопричину
Всіх рухів світу, всіх його сполук.
Столітній, сірий, лисий, мов коліно.
До Ньютона простяг худий п'ястук.

І раптом, губи викрививши сині,
Він запитав, ущипливо і зло:
— Тож яблуко у вас в саду осіннім
З-під влади сил магнітних утекло?

О господи! Якого ж вітру повів
Вас вимчав за межу небесних сфер?
— Я думав,— Ньютон коротко відмовив.—
Я звик до цього. Думав я, мій сер.

Автор: О. М. Журенко, літературний редактор ВГ "Основа", кандидат філологічних наук

Сподобалась тема? Тоді замовляйте:

Інструкція, як оформити замовлення на: http://osnova.com.ua/help/4/

Поділитися в Viber Залишити свій відгук