Досвід виховання Творчість, ідеї

Хай стелиться вам доля рушниками». Сценарій виховної години для учнів випускного класу

14.05.2019 909 0

Виховну годину «Хай стелиться вам доля рушниками» проводять наприкінці навчального року для випускників, які незабаром обиратимуть свій життєвий шлях. У цей відповідальний і важливий період життя молодій людині вкрай необхідно відчути єдність поколінь, свою причетність до збереження й продовження традицій українського народу, підтримку дорослих — батьків, родичів, учителів. Це свято нагадує молоді про найважливіші людські почуття: глибину безмежної любові батьків до своїх дітей, повагу до звичаїв предків, прагнення народу до злагоди та духовної єдності.

Проведенню свята передує підготовка, до якої залучають як учнів, так і членів їхніх родин: шукають інформацію, збирають рушники, які вишивали представники різних поколінь, шиють чи оновлюють українські костюми. Учні мають можливість продемонструвати свої творчі здібності у виступах, інсценуванні, співі тощо, використати свої знання з історії, народознавства, літератури, музики та ще раз відчути, як це добре — мати родину, батьків, для яких вони назавжди залишаться дітьми, і які завжди будуть про них турбуватися.

Мета: продовжити ознайомлення учнів із традиціями та звичаями українського народу; показати роль українського рушника в житті українців; формувати відчуття єдності поколінь, повагу до батьків.

Обладнання: вишиті рушники різного призначення; прислів’я про рушники; короваї; аудіозаписи пісень «Несе Галя воду», «Пісня про рушник»; українські національні костюми.

Форма проведення: родинне свято.

На свято запрошують батьків учнів, учителів, представників адміністрації.

Над дошкою розміщено плакат «Хай стелиться вам доля рушниками». Біля дошки на стіні — вишиті рушники; на дошці — прислів’я про рушники.

  • Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню — по рушникові.
  • Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати.
  • Чужа хата не гріє, чужа мати рушника не шиє.
  • Мені два віки не жити — два рушника не стелити.
  • Держи хату, як у віночку, рушники — на кілочку.
  • Найде весілля рушник.

Хід заходу

Свято розпочинають ведучі (двоє дівчат та хлопець), одягнені в українські народні костюми.

1-ша ведуча. Добрий день, гості дорогенькі, любі батьки, шановні вчителі та наші однокласники!

Ведучий. Раді бачити всіх вас на нашому святі «Хай стелиться вам доля рушниками»!

2-га ведуча. Український рушник! Хто з вас не бачив його?! Він пройшов крізь віки і символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові батьків до своїх дітей, прагнення народу до злагоди та духовної єдності. Рушники передавали як оберіг із роду в рід, із покоління в покоління.

Ведучий. Рушники — старовинні обереги родини. Вони супроводжували людину від народження і до смерті. На рушниках приймали народжене немовля та проводжали людину в останню путь. Вишиваючи рушники, майстрині немов записували на них свою долю.

1-ша ведуча. А який рушник гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як без пісні, не обходилося жодне сімейне свято.

Ведучий. Шановні друзі! Кожному з вас незнайомі слова з «Пісні про рушник»:

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

2-га ведуча. Ця пісня стала візитівкою українського народу, а вишитий рушник зараз відомий у всьому світі.

Звучить «Пісня про рушник» (муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка). Пісню виконують дівчата, акомпанує вчитель музики.

1-ша ведуча. Народжуються і сивіють покоління, минають століття, однак у побуті значну, а часом вирішальну роль продовжують відігравати прості речі, якими користувалися ще наші далекі предки.

2-га ведуча. Полотнище — обрус — було для наших предків і вузликом, у якому зберігали харчі, і скатертиною. Просто неба на скатертинах влаштовували ритуальні трапези на зеленій траві. За необхідності обрус ставав елементом одягу: довгим обрусом — наміткою — жінка покривала голову після одруження, чоловіки використовували його як пояс. Також він був і оздобою оселі.

Ведучий. З часом це полотнище почали називати «рушником» або «ручником». Чому так? Руками рушники були виткані й вишиті, руки знаходили їм застосування у побуті. Врешті-решт неможливо уявити господині, чиї руки хоча б раз на день не торкнулись певного рушника.

1-ша ведуча. Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної оселі в Україні, якої не прикрашали би рушники. Хай то буде одинока хатина вдови, чи тісна багатодітна оселя — усюди палахкотіли розмаїттям барв рушники. «Хата без рушників, що сім’я без дітей», — говорили в народі.

2-га ведуча. По тому, скільки і які були рушники, складалася думка про жінку, її дочок. Ніщо так не розповідало про жіночу вправність, працьовитість, як вимережані рушники.

«Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню — по рушникові», — каже народне прислів’я.

Ведучий. Послухаймо уривок із повісті Івана Нечуя-Левицького «Дві московки».

Уривок читає вчителька української літератури.

Спродала Ганна, що було зайве в скрині… Нічого так їй не було шкода, як тих рушників. Повиймала з скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоч надивитись.

А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Одійшла Ганна, підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво:

— Рушнички ви мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей не досипала, білила вас в зеленому лузі під червоною калиною; вмочала вас, як почав соловейко щебетати. Давала я вас милому, а знать моя недоля тоді між старостами в хаті стояла!

— Рушнички ви мої, шовком переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого; розстеляла вас при повному місяцеві, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя моє було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-звіку!

— Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння. Не продам вас, не продам!

Виходять двоє дівчат і хлопець із рушниками.

1-ша учениця. Раніше полотно на рушники жінки ткали самі. На старовинних рушниках з обох боків ідуть пружки. Це означає, що на верстаті спеціально ткали полотно з півметра завширшки. А завдовжки (наприклад, для образів) рушники могли бути й близько 12 метрів.

Існували і невишиті рушники, навіть невідбілені, із цупких ниток. Такі рушники виготовляли для рук, обличчя, тіла. Їх називали утирачі. Гостеві на руки зливали з кухлика воду та завжди подавали окремий утирач, демонструючи таким чином свою повагу до нього, бо існувала така народна прикмета: «Не треба утиратись разом із кимось одним рушником, бо посваришся з ним».

2-га учениця. Не відбілювали й стирач (або стирок) — рушник для витирання столу, лавок, посуду. Зі стирачем ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжку з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, витканими кольоровими смужками, мережками.

1-й учень. Рушниками накривали хлібну діжку після випікання паляниці, накривали хліб на столі, бо останній символізував у слов’ян долоню Бога чи Божої Матері. Дорогих гостей завжди зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало злагоду, духовну єдність. Тож дозвольте і нам, дорогі гості, піднести вам ці запашні короваї.

Дівчата в українських костюмах підносять на вишитих рушниках два короваї гостям — батькам та вчителям.

Виходять хлопці, які тримають вишиті рушники, та дівчина.

2-й учень. Гордістю кожної родини були божники, або покутники — рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. Гарними були й кілкові рушники, якими прикрашали картини, дзеркала, рамки з фотографіями.

3-й учень. Кожен, хто заходив до хати, одразу міг оцінити майстерність жінок та дівчат, дивлячись на ці рушники. «Держи хату, як у віночку, рушники на кілочку», — казали в народі.

3-тя учениця. На рушниках, що розміщували біля вікон та дверей, вишивали обереги, щоб уберегти оселю від домовиків, які хоч і охороняють житло, та повинні мешкати десь на горищі, в комині,  не заходити до людської оселі.

Оберегові символи і візерунки були дуже різноманітними, але обов’язково мали бути безперервними. Часто це були вишиті чоловічки, що немовби взялися за руки і перешкоджають злим силам.

Виходять дівчата та хлопці в українських костюмах із двома рушниками.

4-та учениця. На сьогодні найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних із рушниками, збереглося у весільній церемонії: сватанні, заручинах, весіллі. У нашій місцевості у весільному обряді рушники використовують п’ять разів, а подекуди ― не менше 12 рушників. У народі кажуть: «Знайде свадьба рушник».

5-та учениця. З особливою любов’ю вишивали дівчата довгими зимовими вечорами сватальні або плечові рушники, що подавали сватам. Ще й судженого не знали, тільки долю загадували, мріяли, співаючи десь на вечорницях:

Ой хто ж теє відерце дістане,

Той зі мною на рушничок стане…

4-й учень. Плечові рушники дарували старостам, перев’язували через плече, якщо на заручинах доходили згоди. (Дівчина пов’язує рушник через плече хлопцеві.)

Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя:

То спасибі тобі, ненько, що будила раненько,
А я слухала, вставала, та рушників напряла.
А в коморі сволок, на ньому рушників сорок.
Біжіте, внесіте та боярів прикрасіте.

5-й учень. Та бувало й навпаки:

Дівка Ганнуся журилася:
— Я ще й рушників не напряла,
А вже Василеві слово дала.
Ще й рушнички на верстаті,
А вже Василько сидить у хаті.

6-й учень. Рушниками зв’язували руки молодих, бажаючи їм щасливого подружнього життя:

Почуєм, побачим, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв’яжуть.
Плечові рушники були призначені для сватів, весільні — для різноманітних весільних обрядів.

На весільний рушник ставали, аби шлюб брали. (Дівчина і хлопець з весільним рушником проходять на середину кімнати та стелять рушник.)

6-та учениця. У народній пісні співали:

Та ми ж з тобою на одному рушничкові стояли,
Золотії перстенечки міняли.

7-й учень. Старі люди кажуть, що найкращий свідок — рушник, міцніший за всі печатки.
Ой стелися, рушнику, стелися,
Щоб на тобі дві долі зійшлися,
А ви, молодята, станьте на рушник,
Щоб прожити разом довгий вік.

7-ма учениця. Під такий рушник ще й монети срібні підкладали, щоб пара заможно жила.

8-й учень. Про міцність шлюбу, взятого на рушникові, кажуть у прислів’ї.

Мені два віки не жити,
Два рушники не стелити.

8-ма учениця. А чи знаєте ви, як за допомогою рушника гадали, хто буде головою родини? (Відповіді учнів.) Хто першим стане на рушник, той і буде головою родини.

9-та учениця. Добре, що в наш час деякі звичаї відновлюють, та шкода мені, що нині дедалі частіше молодята стають на куповані рушники, бо вишити їх нікому.

9-й учень. Може, нам і собі почати вишивати?

10-й учень. А що ж на ньому вишити?

11-й учень. З одного боку, наприклад, дівчину з коромислом і напис «Несе Галя воду, коромисло гнеться». На іншому — хлопця-козака та слова «А за нею Йванко, як барвінок в’ється». А між ними побажання…

Дівчата (разом). Хай щастить вам, діти!

Класний керівник. Сюжет та слова відомої української пісні «Несе Галя воду» часто вишивали на весільних рушниках. Зараз ми послухаємо цю пісню у виконанні Черкаського народного хору, а наші учні покажуть, як вони уявляють події, про які йдеться у пісні. (Інсценування пісні «Несе Галя воду».)

Виходять троє дівчат із рушниками.

10-та учениця. У скринях можна було знайти і численні подарункові рушники. Ними вшановували дорогих гостей, їх дарували родичам, друзям, майстрам. Так, на Буковині існував звичай: колодязнику, який завершував роботу, господар вручав нову сорочку, відро і рушник.

У деяких місцевостях сволок хати підіймали на рушниках, які потім дарували майстрам.

11-та учениця. У ХIХ сторіччі, після реформи, кожна родина намагалась обзавестися власним господарством. Коли заходили до хати, брали із собою скатертину і рушник як символ достатку.

12-й учень. Дівчата, які вже могли тримати голку в руках, починали вишивати рушники. «Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде, чим гостей шанувати», — наказувала мати дочці.

13-й учень. Подарункові рушники використовували також на знак побажання щасливої дороги і щасливого повернення. Так, виряджаючи сина в далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. Бажаючи щастя, вона говорила: «Нехай стелиться тобі доля цим рушником».

Ведучий. Любі наші матусі! Незабаром настане час, коли й ви проводжатимете нас із рідного дому. Сподіваємося на ваші найкращі побажання щасливої долі.

Класний керівник. Дорогі діти! Від імені всіх матерів до вас звертається... (мати одного з учнів).

Мати. «Чужа хата не гріє, чужа мати рушника не шиє», — кажуть у народі. Те, що рушник зберігає енергетику людини, яка його вишила, зараз загальновідомо. З давніх-давен в Україні існував звичай: з нагоди повноліття мати благословляла свою дитину на щасливу долю вишитим рушником. Вишиваючи рушника для своєї дитини, мати вкладала в нього всю силу своєї любові, створювала оберіг.

Час плине швидко. Ось і для вас, любі наші діти, настала така мить: адже всім вам уже виповнилось 16 років,  ви стали на першу сходинку повноліття.

Незабаром ви обиратиме свій життєвий шлях. Тож хай він буде для вас довгим і легким, хай завжди вам щастить, хай стелиться вам доля рушниками!

Хлопець і дівчина приймають вишитий рушник із рук матері.

Класний керівник. Нехай стелиться доля рушниками всім, хто завітав на наше свято! Нехай вишитий рушник, що зберігає часточку душі українського народу, стане супутником і оберегом вашого життя!

Колись вишиті рушники були в кожній сільській хаті. Наші прабабусі вміли вишивати «підзорники», сорочки, картини, рушники. З часом з’явилися скатертини й штори, пледи й серветки «з крамниці». «Старомодні» вишиті речі вийшли з вжитку. Рушники сховали у скрині, або віднесли на горища.

Та раптом, на початку третього тисячоліття, з’ясувалося, що і в квартирі великого міста, і в сільській оселі так бракує чогось справжнього! І вишитий рушник несподівано знову став безцінним. Він пережив не одне віяння моди, переживе й наступні.
Після артистів залишаться відеозаписи, після співаків — голос на плівці, а після мами хай залишиться рушник, що захистить і збереже нас. Тож хай стелиться всім нам доля маминим рушником!

1-ша ведуча

Перше дихання немовляти
На сніжно-білім полотні
Блакитним шовком вишивала мати,
Мов першу стежку в житті.

Ведучий

Вишивала мати рушники,
Квіточку за квіткою стелила,
Підростали діти, йшли роки,
Непомітно мати постаріла.

2-га ведуча

В кожній квітці — лагідне тепло,
Материнських рук невтомна ласка,
Нагадають дітям, що було
В них дитинство, наче казка.

Мати. Дорогі діти! Щиро дякуємо вам за теплі слова, за гостинність. Так, ви стаєте дорослими, але для нас ви назавжди залишитеся дітьми, ми завжди будемо турбуватися про вас. Пам’ятаєте, що народна мудрість говорить? «Мати ніколи не з’їсть жодного шматочка, доки не нагодує дитину». Тож ми хочемо пригостити вас цим смачним короваєм.

Матусі пригощають учнів і вчителів шматочками короваю.

Звучить «Пісня про рушник».

Класний керівник. Ось і добігло завершення наше свято. Проводжаючи наших учнів і гостей, хочу запропонувати їм пройти під «рушниковою брамою».

Нехай вам завжди щастить! Нехай вам завжди посміхається доля!

Учні та вчителі проходять під брамою з рушників, що утворюють батьки та класний керівник.

Автор: Л. І. Хатько, учитель трудового навчання вищої категорії, учитель-методист Бердянської багатопрофільної гімназії № 2, Запорізька обл.

За матеріалами посібника «Тиждень трудового навчання. 5–11 класи. Найкращі сценарії». Вид. група «Основа», 2015.

Сподобалась тема? Тоді замовляйте:

Інструкція, як оформити замовлення на: http://osnova.com.ua/help/4/

Поділитися в Viber Залишити свій відгук