Щира усмішка не завжди була в пошані. Скажімо, у XVII ст. відверто виявляти свої емоції вважалося непристойним. А усміхатися, показуючи зуби, було ознакою плебейства. І так тривало аж до ХІХ ст., допоки французькі аристократи не вирішили повернути моду на щасливе обличчя.

Тож і виробили люди аж 19 різних видів прояву почуттів через сміх, причому тільки шість свідчили про гарний настрій того, хто усміхається.
Так, усмішка буває сором’язливою, щирою, веселою (з’являється на нашому обличчі, коли виражає наше задоволення чимось), стриманою (японці навіть на письмі позначають усмішку інакше: замість  :)  ^_^), кокетливою, загадковою (як у Джоконди, скажімо).

Джерело: html https://bitly.su/gUH4Kw

Щоб остаточно закріпити за усмішкою позитивний спектр емоцій, достатньо пригадати, як характеризував свої гуморески Остап Вишня:

«Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!»

Решта мімічних проявів означає низку неприємних почуттів — збентеженість, ніяковість, презирство, гнів та невіру, брехню та розгубленість, а також навіть страх та страждання.

І тоді вже маємо справу з посмішкою — презирливою, злоіронічною, скептичною (як в ілюзорного бюста Вольтера, що з’являється й одночасно зникає на картині «Ринок рабів» С. Далі) чи зловтішною і навіть сатанинською, як на полотні Є. Босха «Увінчання терновим вінцем».

Джерело: https://bitly.su/h0fbne

Цікавий факт: професор психології Київського університету Іван Сікорський, батько відомого авіатора, уклав свого часу атлас сміху за славетною картиною І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа». З-поміж усього розмаїття сміху (14 видів) він виокремив вульгарну посмішку, гірку, єхидну і саркастичну.

Джерело: https://bitly.su/LbWkrMn

Утім, я певна, існують і проміжні типи, такі собі напівусмішки/напівпосмішки, які можна охарактеризувати словами Лесі Українки — «щоб не плакать, я сміялась». Тобто такий собі вимушений стоїцизм на обличчі, що чи не найкраще ілюструють представники різних видів спорту.

До слова: проаналізувавши понад 4 800 фотографій спортсменів-олімпійців, дослідники з університету Сан-Франциско з’ясували, що подібний вираз зазвичай з’являється на обличчях срібних медалістів, які програли змагання останньої миті.

Джерело: https://bitly.su/lPkc

Автор: О. М. Журенко, літературний редактор ВГ "Основа", кандидат філологічних наук