Сучасний урок НУШ

Дидактичний лексикон. Сторителінг

21.03.2019 708 0

Усі ми любимо розповідати й переповідати одне одному цікаві історії й сюжети — чи то з життя, чи то з прочитаної книжки або переглянутого фільму. І в момент розповідання ми перебуваємо в стані активних емоцій, які переживаємо подекуди так само сильно, як і, напевно, герої наших сюжетів.

  • Психологи давно відстежили, що інформація, подана в емоційно наснаженій формі, краще сприймається, усвідомлюється й запам’ятовується, ніж в емоційно нейтральному, сухому викладі.

Джерело: https://witget.com/blog/wp-content/uploads/2015/01/storytelling.jpg

Це взяли на озброєння сучасні дидакти й почали впроваджувати в процес навчання розповідь від першої особи, якою може стати будь-який об’єкт вивчення: звук, буква, частина мови, речення, письменник чи герой літературного твору; навіть клітина, бактерія, рослина й тварина, геометрична фігура, природна реалія та багато інших речей, предметів, істот.
І виявилося, що, розповідаючи «від себе», можна доступно й зрозуміло пояснити суть почасти складного явища, адже в природному мовленні ми послуговуємося зовсім іншими словами, ніж у науковому чи навчальному повідомленні (тобто правилах і теоретичних положеннях). Важливою умовою таких розповідей є їхня емоційна наснаженість, яка зацікавлює й притягує увагу слухачів.

  • Так в освітньому контенті з’явилося поняття сторителінг (від анг. «storytelling») — розповідання історій з дидактичною метою. Отже, сторителінг — це спосіб передання інформації через розповідання від власного імені емоційно пережитих історій, що активує пізнавальну діяльність слухачів, посилює вплив отриманої інформації на людину.

Сьогодні сторителінг дістав статус навчального методу, адже його успішно використовують у процесі вивчення мов, гуманітарних, точних і природничих наук. Так само активно його залучають до сфери бізнесу, маркетингу, особливо реклами. У роликах з рекламування ліків з нами «розмовляє» серце, печінка, шлунок, доступно й емоційно розповідаючи про свої проблеми зі здоров’ям та шляхи їх подолання. І людині ці розповіді більш зрозумілі, ніж читання в інтернеті діагнозів і медичних коментарів.

Тож поговоримо детальніше про те, як варто застосовувати сторителінг у мовно-літературній освіті, які види мислення та філологічні вміння формуються в учнів у процесі переповідання історій.

Спочатку про силу таких історій:

  • історії більш виразні, захоплювальні, цікаві й легше асоціюються з особистим досвідом, ніж правила або директиви;
  • історії краще запам’ятовуються, їм надають більшого значення;
  • це найпростіший спосіб донести зміст питання, інформації, завдання, проекту.

Начебто все просто, і справа лише в тому, щоб розповісти. Але в навчанні історія має бути дещо іншою, ніж, скажімо, у книзі чи фільмі.

  • У дидактичний сторителінг закладають сутнісні властивості й характеристики об’єкта, який вивчають. І саме на пошук такого «сюжету» і мають спрямувати свої інтелектуальні зусилля оповідачі.

Наприклад, у вивченні прислівника учням важливо зрозуміти, що ця частина мови суттєво різниться від інших, хоч самостійних, хоч службових. Прислівник не змінює своєї граматичної форми (окрім ступенювання), не має числа, роду, часу та інших категорій, що властиві самостійним частинам мови, але, як і вони, виконує синтаксичну функцію в реченні. І це відрізняє його від службових частин мови. Тож маємо певну окремішність прислівника в системі всіх частин мови.

Пропонуємо вашій увазі авторський сторителінг, у якому виявлена ця особливість прислівника.

Ні в сих, ні в тих

Доброго всім дня. Якщо він, звісно, добрий. Спитаєте, чому ж так? Адже надворі гарна погода й незабаром вихідні! Та це мене не тішить. Адже я зовсім самотній і мені навіть ні з ким гуляти, ходити в кіно, їсти морозиво й взагалі радіти життю. Я як та біла ворона, ніхто зі мною не товаришує. Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник і Дієслово не беруть мене у свою компанію, адже я не такий, як вони. У мене немає роду (безродний я), немає часу (як же вони помиляються, на друзів у мене б знайшовся час!), я не здатний змінюватися… На їхню думку, я взагалі ні на що я не здатний. Хотів подружитися із Прийменником (начебто трохи схожі зовні), Сполучником, Часткою — не вийшло. Ці, навпаки, сказали: ти не нашого гурту тому, що можеш жити в реченні окремо, а ми всі — тільки вкупі з кимось. Навіть Вигук відвернувся (хоча, як він жаліється: «Ой сумно», я завжди йому співчуваю, підтримую). Так і живу — ні в сих, ні в тих!

Автор цього сторителінгу дотримався вимог до створення дидактичної історії: виявити сутнісні характеристики мовного об’єкта, зробити розповідь простою, доступною в сприйманні, емоційно наснаженою. Після таких історій варто здійснити рефлексію й систематизувати отриману інформацію (міні-бесіда, прийоми «Мікрофон», «Незакінчене речення»).
Учителі часто вдаються до персоніфікованих розповідей у вивченні частин мови або членів речення. Згадаймо інсценізовані суперечки частин мови про першість у мові або перемовини головних і другорядних членів речення щодо їхньої ролі в реченні. Традиційно у зміст реплік закладають ті особливості, які має та чи та частина мови або ж член речення. Єдине «але»: зазвичай ці історії пишуть самі вчителі. Це зрозуміло, адже учні не завжди можуть це робити.

  • Та цей крок — від розповідання до створення власної історії варто робити, адже тоді учневі відкриється сутність явища, про яке треба розповісти. Хай це будуть невеличкі за обсягом міні-історійки, але вони будуть результатом продуктивної мисленнєвої діяльності, тож активують аналітичне мислення учня (обробляння інформації), критичне мислення (перероблення інформації, оцінювальні судження). Ну й, звичайно, розвиток емоційної сфери, адже однією з умов сторителінгу є емоційність — не лише у викладі, а й у змісті (тобто сама історія має містити емоційний компонент — радість, захоплення, подив, гумор чи іронію, співчуття).

Особливої ваги набуває в сторителінгу комунікативний аспект, насамперед уміння захопити аудиторію сюжетом, цікаво розповідати, тримати увагу й інтригу. Для цього потрібні певні акторські здібності, гарне й правильне мовлення, емоційність.

  • На уроках літератури часто використовують технологію сторителінгу в темах, пов’язаних з вивченням біографії письменника. Досвід ознайомлення з таким уроками засвідчив, що ці історії мають суто інформативний характер і зазвичай відтворюють уміщену в підручнику біографію митця (дуже детальну, довгу за обсягом, що знижує поріг її сприймання). Користі від таких історій небагато, адже вони не містять цікавої сюжетності й живої емоції.

Краще дати учням випереджувальне завдання щодо створення власної історії на основі наявної біографії. Можна пофантазувати, додати трохи художнього вимислу, здійснити «переміщення» письменника в часі. Так само і з літературними героями. Простору для сюжетів тут маємо більше, адже герої — авторське творіння, вони живуть у художньому (вигаданому) просторі, тож за певних потреб можна вивести їх з контексту й створити віртуальну реальність — власну історію про цього героя, подану від його особи. Але із зрозумілою метою та ідеєю, заради якої ця історія прозвучала.

  • Цікаво й емоційно розказані історії від імені літературних героїв про їхні вчинки, думки, ставлення до світу й оточення почасти відкривають в образі те, що залишилося для школяра «за кадром» у читанні тексту; впливають не лише на емоції, а й на свідомість учня, формують його ціннісні орієнтири.

Можна ініціювати «спілкування» літературних героїв, де кожен з них постане в особі учня, який пропустив через власну емоційно-свідомісну сферу життєвий шлях персонажа. Важливим доповненням до таких історій можуть стати відеофрагменти, фото, презентації, що допоможуть унаочнити розповідь конкретно-чуттєвими враженнями, сприятимуть кращому сприйманню, розумінню й засвоєнню інформації.

Автор: О. О. Маленко, докт. філол. наук, професор ХНПУ імені Г. С. Сковороди, редактор журналу «Вивчаємо українську мову та літературу»

Сподобалась тема? Тоді запрошуємо до перегляду вебінару:

Сторітеллінг – мистецтво цікавої розповіді, або Як уникнути одноманітності на уроц

Поділитися в Viber Залишити свій відгук