Сучасний урок Self-менеджмент

«ЛЮБОВ» і «КОХАННЯ», або «ЛЮБОВ» чи «КОХАННЯ». Перша частина

01.04.2019 305 0

«Кохання, кашель, дим і багатство надовго не сховаєш», — каже французька мудрість. А якщо не сховаєш, то й намагатися не варто. Особливо якщо йдеться про таке прекрасне почуття, яке, на перший погляд, має так званого «двійника» — любов. Хоча, якщо намагатися з’ясувати,  різниця між цими почуттями і в житті, і у мові все-таки є.


У Словнику староукраїнської мови ХІV–ХV ст.» слова кохання немає. Воно прийшло в українську мову пізніше, вже після XVI ст., з польської мови, у якій косhас означає «любити» (корінь косh можна знайти також у білоруській, чеській, словацькій мовах). Тож у давнину спочатку було поширене слово «любов», «любити», «любий». 


Пригадаймо хоча б це:

  • Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша» («Повість минулих літ»).
  • До коханої (любої серцю) людини раніше зверталися любий (або люба), любчик, любка.
  • Впадаю коло любки: «Ти не бійся! Та не журися! Та ти ж моє серденько!» (Марко Вовчок).
  • Ой Романе, Романоньку, що ж тя болить, мій любоньку? (Я. Головацький).
  • Оженися, мій синочку, візьми собі любку, цілуй її, милуй її, як голуб голубку (П. Чубинський).

Типовими були й фрази «любий брат» чи «люба сестра» (зверніть увагу — не «коханий брат» чи «кохана сестра»).
Ігор полки свої повертає: Жаль йому брата любого Всеволода («Слово о полку Ігоревім»).
Зауважимо, що ті самі слова та ще безліч похідних типу любас, любко, любаска, любка вживали й у значенні «коханець/коханка», отже, спершу поняття тілесного і духовного не розмежовували:

  • Прилюдно цілувалася і обіймалася [Палагна] з ним, не криючись навіть, що має любаса (М. Коцюбинський).
  • Ой поїхав мій миленький до млина, до млина,
    А я собі любчика прийняла, прийняла!
    (Нар. пісня)

Унікальним прикладом того, що у давнину справді не розділяли «духовне–тілесне», є українська народна пісня про майже  культову в народі страву вареники із сиром. Народна творчість ставить цей витвір кулінарної майстерності на один щабель із таким інтимним  почуттям, як кохання: «Любив козак дівчину і з сиром пироги».


Звісно, сюжет пісні є наскрізь іронічним, адже любов до вареників, тобто суто плотська, перевершує, навіть коли з’явилися «кляті вороги», духовні почуття: «Беріть собі дівчину — віддайте пироги». Утім, такий мовний дисонанс, закріплений у назві пісні, певно, невипадковий.
Згодом слово любов набуло ширшого значення, і тепер, позначаючи «глибоку відданість, прив’язаність  до когось, до чогось, мати інтерес, потяг до чогось», воно виявилося застосовним до всіх живих і неживих предметів та абстрактних понять.

ЛЮБИТИ — маму, дітей, Батьківщину, подорожі, книги, роботу.

  • Я вранці голос горлиці люблю. (Ліна Костенко)
  • Мене ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан.(Ліна Костенко)
  • Як я люблю оці години праці. (Леся Українка)
  • О мово вкраїнська! Хто любить її,
    Той любить мою Україну.
    (В. Сосюра)
  •  Свою Україну любіть.
    Любіть її… во врем’я люте,
    В остатню, тяжкую мінуту
    За неї Господа моліть.
    (Т. Шевченко)

    Загалом, різновидів любові існує безліч (і це ще довели давні греки, виділяючи в ній аж 4 види), але мені, певно, ближчий різновид любові-слова.
    Як у Іздрика:

МОЛИТВА

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

«ЛЮБОВ» і «КОХАННЯ», або «ЛЮБОВ» чи  «КОХАННЯ». Частина друга

Автор: О. М. Журенко, літературний редактор ВГ "Основа", кандидат філологічних наук

Поділитися в Viber Залишити свій відгук